Почуття: on/off

Глава 1

Противний звук пролунав у кімнаті.Будильник.Еххх....знову ставати в школу.
І так,мене звати Емма і я 11 класниця.Мені 17 років,у мене красиві блакитні очі.Русе волосся, красиві форми, я високого росту. Я для всіх здаюся стєрвою, самовлюбльонною, егоїсткою, люблю клуби і шопінг. Але це лише маска. Тільки моя Міка знає яка я насправді.
(Фото Емми)

З Мікою ми дружим із дитинства. Вона знає усе про мене а я про неї. Із дитинства ми разом долали труднощі. Вона шатенка із карими очима. Красива фігура, високий ріст. Для багатьох це ідеал.
(Фото Міки)

***
Сьогодні 1 вересня, а значить суєта привіт. Я його не люблю, але оскільки це наша нова школа то потрібно хоча б прийти на нього.
Після водних процедур я відправилася до гардеробу щоб вибрати наряд на сьогодні. Я одягла чорну спідницю трішки вище коліна, білу блузку та чорні лабутени. Із макіяжу я накрасила губи та вії. Я і так красива. Зробила легкі локони, які хвилями спадали з плечей.
Я скустилась на кухню щоб зробити собі і Міці сніданок. Я поставила заварювати каву, а малій чай. Щоб не заморачуватись я просто залила пластівці молоком. Вуаля, сніданок готовий.
Я обернулась щоб покликати малу.
- МІІІКА
- Чо ти ореш, йобнуте, мені на вухо? - а я і не замітила що вона вже позаду мене. Ну буває, подумаєш.
- Ну то треба було сказати що ти тут. А ти робиш мене винною. Охуїла чи що? 😂
- Ти зараз договоришся, я серйозно.
- ну ладно, ладно. Ходи снідати.

Так, хоч нам і 17 но ми живемо разом окремо від батьків, у двох-поверховому будинку. У нас багаті батьки, тому ми собі ні в чому не відмовляємо. Вони паркнери по бізнесу.
****
POV Автор

До дзвонику залишається 15 хвилин. Всі бігають, суєтяться. На парковку заїжає спортивна Ferrari червоного кольору і займає місце двох машин стаючи поперек. Із неї виходять двоє сексуальних дівчат. Вони як ніби то нікого не замічають навкруги себе. Їх ніхто не знає, адже вони новенькі. До цього собі таке нахабство дозволяли лише головна еліта гімназії. Всі одразу почали говорити про них, на таке просто не можливо не звернути увагу. Вони попрямували директора гімназії, щоб з'ясувати де їхній кабінет і розклад уроків.
***
У КАБІНЕТІ ДИРЕКТОРА.

-*Тук-тук* можна? -запитали дівчата.
-Так, проходьте. Ви напевно новенькі - Емма і Міка??? -запитав директор.
-Так, це ми - відповіли хором дівчата -Ми хотіли запитатися де наш клас і розклад уроків - доповнила Емма.
-Ваш кабінет знаходиться на другому поверсі, 315 кабінет. Зачекайте, зараз я  вам дам розклад -сказавши це директор дав нам листочок на якому був писаний розклад.
-Дякую - сказали ми і вийшли з кабінету директора. І тут ми стукнулися з двома накаченими і красивими пацанами.
-Ти шо блять, осліп? -сказала я.
-Чуєш ти... Ти як зі мною говориш, чи ти не знаєш хто я? - прозвучав впевнений і грубий голос.
-Мені пох*й хто ти...Мік пішли -сказала я і ми пішли на лінійку, а вони провели нас злим поглядом.
-Блііін які вони красівііі - пищала Міка
-Дибіли дибілами і не більше - сказала я.
-Не пизди, визнай що вони симпатичні!  - чуть прикрикнула Міка.
-Ладно-ладно вони красиві, легше стало??? -сказала я.
-Канєшно 😂 -посміялася Міка
-Ладно йдем на лінійку а то запізнимось -сказала я
-Йдем -сказала Міка і ми пішли.
Йшли ми вже мовчки і як я казала Міці ми трішки запізнилися, але нічого. Ми ледве знайшли наш клас. І вгадайте кого ми там побачили? Правильно, тих двох дебілів які нас сьогодні збили. Я була не дуже рада тому, що ми з ними в одному класі.
-Блііін Міка, вони знами в одному класі -пронила я.
-Ну це ж добре, я наприклад би хотіла з ними познайомитися і відімститися за те що вони нас сьогодні збили, козли- сказала Міка і було видно що в неї очі палали злістю і хитрістю.
-Оооо чує моє серце що буде весело тут навчатись -сказала я і Міка просто кивнула головою і хитро ухмильнулася.