Щоденник Першокурсниці

Четвер, 26 жовтня

Привіт, любий щоденнику!
Сьогодні четвер, 26 жовтня. Цей день для мене видався надзвичайно важким. Я сама не очікувала такого від себе! Сьогодні я вперше заплакала у ЛПК... Заплакала на 4 парі - географії. Все просто - коли я Не в настрої і до мене хтось чіпляється (а я себе ще більше "накручую"), - я починаю плакати. Ні, не так. На очах з'являються сльози. І чим далі, тим гірше.
Пояснюю:
У мене з фіз. культ. такі оцінки - "2", "7", "9". Чому?!. "9" - це за сьогодні. Потрібно було лише 1 хв прострибати на скакалці. А я?! Ось знову.. (сльози навертаються на очі після згадки). Я лише раз збилася, - і у мене "9". Та не це найгірше. Мені прикро тому, що із усієї групи це здавали лише 4 людей. І у всіх них "12". А я?!. Я ж намагаюся... Чому?!. Звідки така несправедливість?!. Я намагаюся, - і показую гірші результати аніж ті, хто симулює! Чому?!. Я знаю, - це не головне. Головне - це мої старання. Але їх з кожним разом все меншає... І це жахливо! Я не дотримала всього лише 15 секунд. Хоча раніше, вдома, - я витримувала годину!
Після цього я поверталася на пару з географії. Я була морально розбитою. І це помічали геть усі. І вона... ОК! Географію я могла б просто завалити. Я не підготувалася на належному рівні. Але в цьому мені пощастило. Я здаватиму Францію через тиждень і у мене ще є час краще підготуватися. Я сподіваюся на краще. Дуже сподіваюся. Та це не єдина причина. Сьогодні я нічого не їла в ЛПК. - "То чувство, когда ты не доедаеш, не досыпаеш, не дотягуеш"... І це жахливо. А ще жахливо те, що історія повторюється. Я майже завжди мовчу. У ЛПК я майже ні з ким не спілкуюся. Додому (на даний час - це квартира у б. Наді) я повертаюся ввечері і там я також майже постійно мовчу. Лише інколи б. Надя щось запитає, щось, на що у мене немає пристойної відповіді...
Я розбита, я дійсно морально майже розлетілася на частинки...
Зі мною не спілкуються. Тут, навіть тут я знову самотня. Тут я також вигнанець...
І я не знаю, що мені з цим робити надалі. Це важко, це справді дуже важко пережити морально. Важко, коли тебе не розуміють. Важко бути серед тих, хто бачить і розуміє цей світ не так як ти. Важко бути інакшою, бути духовно розвиненішою, аніж інші люди. Середньостатистичні підлітки. У яких в голові лише плітки, безглузді жарти та безпринципове життя. Коли вони не можуть мислити глобально, не можуть зрозуміти суті багатьох речей, не можуть, не здатні та й не мають банального бажання зрозуміти інших. Коли тебе оточують вже прогнивші із середини однолітки, - жити стає вдвічі важче. Важко, складно, коли ти не маєш бажання вникати в їх безглузді розмови. Складно, коли тебе не сприймають інші; коли задають тобі безглузді запитання і самі ж, - дають на них такі ж відповіді. Важко, коли вони звикли до одного мислення, до одних вчинків, до одних розмов...
Важко, коли ти на декілька сходинок вище від них. І між вами прірва. Тобі не хочеться спускатися до них, а вони не в змозі піднятися до тебе...
Гаразд, годі про погане.. Хоча ні. Ще дещо. Віднині я не "кругла відмінниця". Тепер я такий собі "хорошист" - і це для тебе цілком нормально. Для мене. А ще кажуть, що Овен - це саме "середнячок". І я в своїй стихії.. Це я намагаюся себе хоча б якось підбадьорити.
Тепер до більш приємного.
Я почала захоплюватися мультсеріалом "Mr. Freeman", що в перекладі означає "містер вільна людина". Тепер я намагатимуся відгадати його меседж. Його повідомлення. Я дивлюся ці серії та відшукую їх. А потім я маю намір їх розгадати. А ще я хочу придбати собі гризуна. Так званого "щурика". Спершу я хотіла папужку, але він потребує більше уваги вдень, уваги, якої я не зможу йому надати.
А вже десь завтра або у понеділок я отримаю стипендію. Я ще досі в шоці від того, куди я так безвідповідально протринькала свою першу стипендію. Вона пішла наче за вітром. А на цю стипендію я маю намір придбати собі домашнього улюбленця або книжку з зошитом із практ. нім. мови. А ще мені потрібно придбати словника. Можливо доведеться просити грошей у батьків...
P. S. - Лекше стало...