Мене поселили в маленьку кімнатку на горищі.
Навіщо я їм, викуп- моя сім'я не багата, вони мене вбють? Що? Навіщо? Чому?- Ці питання не давали заснути хлопцю всю ніч.
*Сато входить у кімнату*
-ну що малий, освоївся? - з усмішкою каже до Юу.
- Навіщо я вам!? Відпустіть мене, я хочу додому!! - почав верещати Юу, але затих побачивши злі карі очі Сато. Вони були сповнені злістю, але і цікавістю, ніби я жертва, яку ось ось з'їдять, хоча напевно так і є, адже мене викрали, я жертва, якій скоріш за все залишилось не довго.
Чомусь моє тіло мене неслухалось. Я намагався його контролювати, але щось керує моїм тілом за мене, я встаю і підходжу до нього.
-Ти посмів глянути мені у вічі? - злістно прошипів Сато.
Від страху у мене підкосились колінки і я впав. Сато глянув на мене і вийшов з кімнати.
Я залишився один у страшній, темній, просякшій холодом кімнаті думати щож буде зі мною далі.
*Ранок наступного дня*
- Юу! Всавай!. Почулись крики за дверима кімнати. Я несміливо відчинив двері- передімною стояла красива жінка, у красивій формі пікоївки, чорного кольору волосся, заплетене в акуратну косу, темно- сині очі, пишні вії, маленьке, охайне личко. Одним словом мені стало ніяково побачивши таку красиву жінку, хоча яка це жінка їй від сили років 20.
- Д..Добро дня- невпевнено сказав Юу.
- Привіт- відповіла дівчина.- мене звати Акі, мені наказали ввести тебе в курс справ.
- Що? Хлопець був здивований. Впустивши її у свою кімнату, сів на край ліжка, уважно слухаючи що розказує йому Акі.
- Щож..- почала дівчина.- спочатку я покажу тобі дім, потім підберемо тобі форму, покажу що де лежить, та оповіщу о твоїх обов'язках, їх буде багато, адже ти приглянувся нашому господарю, а він з знатного роду і славиться своєю напористістю, холодністю, жорстокістю, тож будь обережним коли зустрінеш його, низько вклонись і ніколи, чуєш, ніколи не дивись цому і вічі, його це дуже злить. Хух, ну ніби все, пішли- простянула руку хлопцю, який сидів в шоці не стільки від почутого, а стільки від дівчини, яка так швидко і емоціонально говорила, що він не встиг вловити суті її балачок.
- це головний зал, у ньому господар приймає важливих гостей. Оглянувши зал я побачив величезного розміру кімнату, з височезними потолками, розмальованими красивими орнаментами, посередині якого висіла, величезна красива люстра. Стіни були темно коричневого кольору, на них висіли красиві картини в дорогих рамках. Усі меблі виконані у англійському стилі. В дальньому куті кімнати були сходи на другий поверх, таких розкішних сходів я ще не бачив. Пройшовши на кухню я прбачив протилежність головного залу, вона виконана у світлих тонах, з мраморними столешницями, світлими меблями, у ній було приємно находитись, так як у залі було досить моторошно, там була атмосфера, власті, страху, вона ніби казала гостям котрі входили в неї- я тут головний!- з кухні ми зайшли у такуж світлу їдальню, де не було багато меблів, лише величезний стіл посеред кімнати, з розкішними стільцями навкруги нього.
Згодом ми піднялись на другий поверх, там була спальня господаря, в яку ні в якому разі не можна заходити, також дві гостьові спальні і велика кімната з роялем. Моя кімната і кімната прислуги розмістилась на горищі.
- щож дім я тобі показала, тепер форму тобі підберемо- сказала Акі і потянула тебе за руку в сторону комірки.
- А мені обов'язково це одягати? - спитав розгублений Юу, побачивши на вигляд не дуже пристойну форму. - прийдеться Юу, прийдеться..- похлопала по плечі Акі, сказавши- цю форму тобі господар вибрав)).
-Що ц..це він таке вибрав??! Переляканий Юу розмішив дівчину. -Непереживай так, нічого він тобі не зробить... Покищо. Чомусь ці слова мене не заспокоїли, особливо це "покищо"...
Мені всетаки прийшлось вдягти цю недоформу і піти виконувати мої нові обов'язки, а саме приготувати вечерю, поприбирати на кухні та у кімнаті господаря. Чому саме я повинен прибирати у цього монстра? Чому, за що зі мною так? Нам ніби не можна заходити у неї? Це підстава?
*******
Щож давайте розберемося. Мене звати Юу, мені 16 жив я в місті Осака, неподалік від центру, працював у школі, викладачем танців. Мої батьки були бідні, але не настільки, ми звісно не могли собі багато чого позволити, але нам хватало. Тепер про мою зовнішність: хлопець я середнього росту, злегка накачаний, завдяки танцям, танці це взагалі все моє життя, я живу ради них. Волосся білого кольору, але це неприродній мій колір я його висвітлив. Взагалом у мене все так як у всіх, але є умене одна особливість- очі неприроднього кольору, вони чомусь фіолетові. Лікарі незнають чому у мене такі очі, але мені якось всерівно, вони мені подобаються. Моє життя сильно змінилось після візиту в це кафе. Ех і чому мені потрібно було туди йти, тепер я непонятно де і непонятно що зі мною буде. Щей ця форма.... Таке враження що її у секс шопі купили, я надіюсь він нічого мені незробить, не знаю що у таких як вони на думці.
