БЕЗХАТЬКИ

Пролог

Літній день обіцяв бути теплим і сонячним, але так само як і люди, він не завжди дотримується своїх обіцянок. Світле безхмарне небо враз спохмурніло, повіяло ранковою прохолодою. Еванесенс звик прокидатися вдосвіта. Частіше його називають Ванс. Але йому не до душі  таке скорочення. Він любить, щоб його ім'я вимовляли повністю. Це додає поважності його особі, хоча сам він - безхатько. Еванесенс їв нестиглі груші прямо з дерева. При цьому частенько доводилося залізти на нього, ще й так, аби цього не помітили сусіди. Добре, що гілки у цієї  груші були розлогі, кора цупка, а стовбур широкий. Власне, сам стовбур сягав йому до колін, а далі йшли у різні боки дві могутні гілки. Усі вітки, що прилягали до них, розділялись на "лівобережні" і "правобережні", а самі дерева подібного типу Еванесенс називав "рогатками". Однак цього разу лізти на дерево не довелося - всі груші були уже достиглі, і іноді самі падали до рота. Увесь одяг Еванесенса був подертий, брудний і схожий на лахміття. Та й на вигляд був він не дуже симпатичним: середній на зріст, худощавий, що не дивно для жебрака, неспортивний. Носив довге волосся, приблизно до плечей, і акуратну борідку. А от вуса збривав, бо з ними ставав схожим на Чарлі Чапліна. Загалом мав доволі правильні риси обличчя, однак красунчиком його ніяк не назвеш. Мріяв стати істориком, вступити до вишу... Спав із книжкою замість подушки. Його жартома називали Філософом такі ж волоцюги, як і він. Еванесенс глянув на високу, поважну і стареньку грушу. Він знав її ще з дитинства. Років 15 тому він так само тирив ці соковиті плоди з-під носа у баби Мерефи. А вона могла як надавати по руках, так і подарувати їх цілий кошик - непередбачуваний вона мала характер. З вигляду похмура і непривітна, всередині неї живе серце було, не каміння...
Вона часто замість мами приходила до нього в дитячий будинок і завжди приносила з собою щось цікаве - іграшки, конструктор або солодощі. Важкі були часи, коли він жив там... Але це не завадило йому успішно вступити на факультет історії та археології й переїхати задля цього до іншого міста. Не платив за навчання, бо вступив на бюджет. Однак для того, щоб оплачувати гуртожиток, мусив працювати - двірником, сторожем... Навчання відійшло на другий план і він вилетів з інституту, як корок із пляшки шампанського на новорічному застіллі.
Така ж доля спіткала і його друга Адріана, з яким він познайомився в університеті. Але Еванесенс вважав, що Адріану Тайлеру не пощастило навіть більше, бо він потрапив до якоїсь сумнівної банди. Власне, Адріан і виглядав нещаснішим за Еванесенса. Можливо, саме трясовина життя по той бік закону пригнічувала Адріана. Еванесенс намагався витягнути його звідти, запевняючи, що можна прожити і чесно, без шахрайства і крадіжок, однак після того, як він попросився взяти його до них у гараж, не наважувався розпочати "виховання". І хоча Еванесенс жив разом із не зовсім чесними людьми, сам він був перед законом навдивовижу чистим. Можливо, це тому, що він дуже мріяв повернутися до університету...
Власне, цього бажав би не тільки він. Кожен із них бажав людям лише найкращих днів зі свого життя, чудово розуміючи, що для більшості навіть ці дні не були б медом намазані. Попри те, що сам Еванесенс нічого не мав, йому було нескладно зрозуміти тих, хто мав житло, роботу, машину, сім'ю і коханих людей, але усе одно скаржиться на долю. "Мабуть, на їхньому місці я боявся б усе це втратити"- думав він. У нього була дуже дивна риса характеру, як для нинішнього чоловіка - він умів радіти життю, радіти сонцю, вітру, людям, не помічаючи обставин, не помічаючи зла і жодних перешкод, при чому не заперечуючи їх існування. Усі, хто хоч раз із ним спілкувався, вирізняли незвичайний спокій у всьому, що було з ним пов'язано: у неквапливій ході, тихому тембрі голосу, спокійним жестам, навіть коли вони були непристойними, допитливих і добрих очах. Він начебто постійно перебував у медитації.
У "банді" Адріана, куди згодом прийняли Еванесенса, було ще троє людей - їх ватажок Юліан Рудий, який насправді рудим не був аж зовсім, Дід Маєнс і найкрутіша дівка на районі, як вони казали, Руна Фінська, або Фінка. От вона уже справді була рудішою за шотландську відьму. Еванесенс не надто їх любив і не довіряв їм (за виключенням хіба що Руни), та й вони ніколи не довіряли йому жодних важливих справ. Їх "банду" не можна було назвати небезпечною, бо окрім продуктових кіосків та магазинів одягу вони нічого не грабували, не вчиняли розбірок і нападів на перехожих. Однак Еванесенс все одно з великою недовірою ставився до них.
З тих пір, як він почав жити в їхньому гаражі, його почали просто використовувати (прибери, підмети, помий, принеси) усі, кому не лінь, але найбільше зловживала його становищем і добротою Руна. Ця дівка дуже обнагліла останнім часом і була надто владною та високомірною. Але дуже гарною. А часом вона бувала добра, і навіть дозволяла йому користуватися її мобільним телефоном.
От і зараз, сидячи на старому поцяткованому матрасі, на якому годі було роздивитися візерунок, який спершу передбачався, адже він був у три слої вкритий плямами різноманітного походження, при світлі найпримітивнішої лампи розжарювання в компанії чотирьох мужиків (собутильників постійних мешканців гаража), що розмотували важкенькі петлі міді - королеви усіх любителів металолому, під звуки биття кінескопів кимось із "банди" надворі, Еванесенс під приводом пошукати вакансію двірника гортав контакти Руниного телефону. І все було б гаразд, нічого такого страшного, Еванесенс робив так не раз і не два, як і не раз читав її переписки... Але раптом він натрапив на підозрілий контакт якогось там Алекса. Справа в тому, що на фото контакту він із Руною цілується. "Невже це дійсно її хлопець? Звичайно, я здогадувався, що він, швидше за все, у неї є. Це не дивно. Особливо зважаючи на те, що красивішої за неї нема на усій вулиці - зовсім не дивно. Але чому вона обрала саме його?" Еванесенс добре знав цього хлопця. Занадто добре. В дитячому будинку Алекс був лідером у його групі. Він сформував довкола себе шайку майбутніх бандюганів і частенько збирався з іншими шанованими в деяких кругах ідіотами зачіпати друзів Еванесенса, за яких він змушений був заступатися. От і виходило так, що відгрібав він більше за всіх. І не дивно, що заступався, бо ж Філософ був найспритнішим серед однолітків, тому рідко хто наважувався на нього наїжджати. Тепер, коли йому до віку Христа залишалося якихось 8 років, цей дитбудинок перетворили на ортопедичний дитячий садок. Мама колись найкращої подруги Еванесенса Ненсі, Анна, працює у цьому садку. Часом вона запрошує до себе на пиріг, бо все ще плекає надію колись одружити Ненсі й Еванесенса. На таких посиденьках часто розказує про те, що відбувається в її житті та на її роботі. Скаржилась, що няньки-методистки, які працюють у цьому садку, сильно запишалися та зачерствіли через свої дипломи, мають нестерпний характер і у п'ять разів більшу заробітну плату, ніж вона - помічник вихователя. Окрім цього, на простих робітників звалюють усю наявну роботу, яка їхня і яка не їхня. Та ще й постійно на них нарікають.
Зазвичай Еванесенс пропускав повз вуха ці розмови, та одного разу вона розказала таке, що не можна слухати одним вухом.