Записки Реґґі Фрост

День 1

Мої вітання. Якщо ти читаєш це, значить я або помер безславною смертю, або зайняв своє місце серед пантеону великих героїв. Мене звати Жан-Луї-Реґґінфорд Фростфорд ІІІ, але більшості людей я відомий під ім'ям Реґґі Фрост. Попрошу не приписувати мене до древнього роду Фростфордів, так як я давним-давно покинув дім й відрікся від свого імені, бо нема нічого важливішого для мене, аніж свобода.

Я вирішив вести цей щоденник, коли потрапив на Деценсум, шукаючи свого брата. Кажуть, для барда, яким я, власне, є, це хороша практика. Іноді такі записники навіть ставали легендарними літописами древніх часів, тому не бачу причин не зробити свій скромний внесок для істориків майбутнього, хоча сумнівають чи мої записи будуть хоч комусь потрібні.

Можливо, події, описані тут, будуть мати дещо характерне емоційне забарвлення й трохи гіперболізовані, але запевняю, що вони будуть описані максимально детально із деякою долею моїх власних роздумів й з моїм баченням тої чи іншої ситуації.

День 1

Як я і писав у короткій анотації, моя несподівана пригода почалась із Деценсуму, досить таки релігійна община скажу вам. На мою суб'єктивну думку, такі замкнуті теократичні спільноти, можливо навіть краще сказати культи, вже давно дожили своїх останніх днів. Світ перейшов у технологічну еру, якою правлять наука і магія. Для цих всіх казок про богів, маячню про розкол світу богинею і судний день вже давно приготовлене місце у розпаленій печі.

Отож, коли я прибув на цей острів, я навіть подумати не міг, що моя доля, за дивним збігом обставин, закрутиться спіраллю і об'єднається із долями кількох інших людей.

Сьогоднішній день починався як і всі інші, за винятком того, що це був день Каламетуак, богині, яка свого часу допомогла людям врятувати світ від вселенського зла, але, думаю, що ви всі вже і так чули ці байки, тому не буду вдаватись у деталі.

Я встав на світанку, як і завжди. Айва відкрила своє маленьке чорне оченятко й злісно зиркала на мене з головки грифу моєї мандоліни.

На той час, ця маленька жовта папуга була моїм єдиним компаньйоном, а також єдиним живим створінням з яким я проводив свій час за розмовою.

Я отримав цю золотисту кореллу від дівчини на ім'я Аліса. Якось її брат врятував мене, коли я дрейфував по Великому Морю на уламку плоту. Я був на волоску від смерті, тому вона, так би мовити, виходила мене, поки я не набрав ваги й не відійшов від стількох днів у морі. У спробі віддячити їм, я допомагав з хатньою роботою й рибалячи з Бйорном, але досі відчуваю себе у боргу перед цими людьми.