Чого не зробиш заради іспиту

Нічне повітря одурманювало. Зорі сьогодні були яскравіші, ніж зазвичай, а місяць уважно спостерігав за кожним рухом.
Істота… так і не скажеш одразу, що воно таке. Кружляла в повітрі, ніби не було нічого крім неба і неї. Вона тут літала не вперше, та раніше не бачила, що б у такий пізній час світились вікна Дервілю.
"Що за неподобство!? Невже дехто забув про свої обов'язки?" 
Школа магічних істот вночі непомітною тінню стояла на скелі, не подаючи жодних ознак життя. Істота знала ці землі, а ще краще- замок. 
Раптове світло осліпило її. Що це? Невідомий маленький предмет зблиснув в пітьмі і знову зник. Істота в той же час була біля вікна великої зали Дервілю. Як же всередину залізти… Ось! Вона підчепила нігтем край шибки та вже наступної миті заплуталась у шторах. Довелось їх порвати, адже цей шум привернув небажану увагу домовика. Істота стрибнула в тінь якраз вчасно, невеликий чоловічок підійшов майже впритул. 
Он воно! Перстень!
Вона одним великим кроком дісталася стола, на якому лежала прикраса. Взяла його в кістляві руки…
-Гей! Ти! А ну поклади на місце!
Істота трохи скривилась, забарилась лише на мить і зникла.

****
Останній урок- магічні руни. Професору Діру, хоч і нестямно закоханому в свій предмет, не вдалося зацікавити майже нікого. Більшість просто сконцентровано вдивлялась у магічні дзеркала, деякі навіть не намагались це приховати. Моє ж було несправне. При найменшому русі воно видавало фрази накшталт "зелений кіт" чи "згущене молоко закінчилось", ще й таким нестерпним голосом, що не кожен витримає. Тому єдиною розрадою було те, що професор Дір ніколи не закривав вікна. Навіть у люті морози, як зараз. Мені з нашої групи пощастило найбільше- кам'яній горгул'ї хоч спека, хоч завірюха- не важливо. А от Мірто, феї з півдня, набагато складніше в такі дні, тому вона завжди ходила в червоному пледі і майже ніколи з ним не розлучалась.
Зиркнувши спідлоба на домовика (котрий жодним чином не каявся у своєму вчинку), я підвівся з-за парти.
-І що це за зовнішній вигляд? Де твоя форма, дозволь спитати?
-Я…
Та думку вчителя вже не змінити.
-Зрозуміло. Крижевський, ти розумієш, що це не вперше? Сам нічого не зробив, групу підвів, одягаєшся, як бозна-хто. Я вимушений відправити тебе до завуча.
-Пане професоре, може, не варто?- терміново треба викручуватися. Збрехати якось, чи що…- Я вчора коли прийшов, у мене так голова розболілася, ну нічого не міг зробити.
Тільки-но я вийшов з кабінету, виказав себе нестримний гнів на Веньку. Це ж треба таким бути, і словом не прохопився, а стоїть радісний, наче вередлива дитина, якій дали цукерку, аби лиш заспокоїлась.
Непогано було б і мені вгамуватись. До завуча пройти всього нічого, два коридори.
Я присів на скриплячий стілець. Кабінет мав інший виглядт кожний раз, як сюди когось відправляли. Стільки легенд, як про це місце, напевне, не має жодна пам'ятка архітектури. Деякі вірили, що тут є відповіді на всі можливі запитання, або портал у нескінченність, на худий кінець.
-Теодор Крижевський.-повне ім'я боляче різануло по вухам.- професор Дір скаржився, що ти систематично не виконуєш домашнє завдання і не носиш шкільної форми. Це так?- завуч Андреар знуджено роздивлялась якісь папери.
-І що ти скажеш в своє виправдання?- вигляд жінки змінився зі знудженого на вкрай зацікавлений.
-Пані Андреар… я хочу перевестися на факультет земної магії. Я розумію, що вже три роки провчився тут, але усвідомив, що це не моє. Мені більше подобається травологія і віщування, ніж різьблення рун на камінні. Розумієте?- та завуч мене ніби не чула. Вона сиділа надзвичайно рівно і шепотіла якісь слова.
Я розумію, важкі шкільні будні, але так наврядчи має бути. 
-Пані Андреар, з вами все добре?- я спробував до неї доторкнутися, та вона відкинула мою руку, знову ставши нормальною.
-Вчора вночі сталася крадіжка. Зник перстень мудрості, головний артефакт Дервілю. Раніше ніхто, навіть пан Директор не знав, як він виглядає. Цим знанням володів лише Демар Засновник, і через надмірну владу перстня заховав його в печерах під школою за семи замками і п'ятьма заклинаннями. Тиждень тому його знайшли, заклинання самознищились, а замки лежали гіркою попелу на підлозі. Вчора його мали перенести в більш надійне місце, але не встигли. Твоє завдання- спіймати злодія і повернути перстень.
-Але… як це зробити?
-Теодор, це ж ти хочеш навчатись на факультеті земної магії і віщувань?- вона стомлено потерла очі, і продовжила, не чекаючи моєї відповіді.- От і пройди іспит. Придумай щось. Все, йди, бо ще Професор Дір скаже, що я тебе затримала.