Я сиджу на підвіконику і насолоджуюся краєвидом неба. Зірки то пропадають ,то знову з'являються. Незважаючи на те, що на дворі вечір, галас дітей та дорослих ніяк не втихає. Малеча безтурботно гойдаються на качелях, або грають ігри, а дорослі разом розмовляючи між собою, періодично п'ють алкоголь. Але мені не зважаючи на спокійну обстановку було цікаво спостерігати за ними. Ще два дні тому я так само сиділа у псих-лікарні спостерігаючи як вітер погойдував листя, це була єдина забава яку собі могла дозволити.
- Ти прийняла таблетки? - лагідним голосом запитала мене тітка.
У мене була важка депресія і за того часто появлялися галюцинації. Два місяця тому моїх батьків жорстоко вбили, це дуже сильно вплинуло на мою чотирнадцятирічну психіку. Після виписки, моїми опікуном стала тітка, сестра мого батька та її чоловік. Ми всі живемо разом у двокімнатні квартирі у подружжя є син Лукас, мій ровесник. Сім'я дуже добре відноситься до мене і я їх люблю.
- Так,- відповіла я.
Після того вона сказала що вже час спати. Я пішла до кімнати. Там на мене чекав вже Лукас <ми живемо в одній кімнаті>. Іноді коли ми не могли заснути то тихенько сиділи в телефонах< бо опікуни не дозволяють сидіти до пізна>, або я розказую історії із лікарні та свої сни. Раз після однієї історії він не міг заснути, тому прийшов до школи не виспаний. Та цей раз ми були дуже змучені, тому помолившись перед сном, ми спокійну вляглися в затишні ліжечка.
- На добраніч, Еліз.
- На добраніч, Лук.
І після цих слів ми поринули в темряву.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Просто Еліза
FantasyЦя історія буде про дівчинку Елізу, якій всього чотирнадцять. Її батьків жорстоко вбили і через це вона провела два місяця в псих-лікарні, звідки згодом дівчинку забрала рідна тітка. Чи повернеться вона знову до лікарні? Чи зможе жити нормальним жит...
