Осінь

Слова застрягають у черепній коробці і крутяться, перемелюються годинами, стираючись в порошок. Ніка робить міцну каву і намагається пояснити це перевтомою.

- Ні, просто подумай, ти тільки подумай, скільки у нас можливостей! А якщо їздити електричками і трамваями, можна зекономити...

Ніка розтирає запалені очі й більше за все бажає, щоб він замовк. Але Джо, звичайно, тільки почав; на вулиці гудуть машини, у тітки поблизу голосно дзвенить телефон, а малюк на руках молодої матері заходиться в приступах пронизливого вереску.

Ніка нічого не каже. Просто змушує себе сидіти і пити каву.

Все у домі й житті перекинуто, вивернуто й розпорошено настільки, що одного дня вона осідає на підлогу і стискає голову долонями рук. Голоси б'ються об черепну стінку, як птахи в клітці, і не їй їх усмиряти, тому що слова не її. Сонце навіть крізь закриті повіки пропалює очі й душу.

Можливо – і їй навіть хочеться – знепритомніти. Але Ніка тільки сидить.

Сью звинувачує її у всіх бідах на світі, навіть звалюючи тягар відповідальності за власні рішення, незакінчену школу і погані оцінки. Для Ніки вона як набридлива істерична собачка, що вперто й безперестанку дзявкає, плутаючись під ногами. Ніка хоче відштовхнути/зв'язати/викинути цю прикру неприємність, яка робить й без того несолодке життя пеклом, але стримується.

Закінчується літо. Скоро осінь і нове життя.

Ніка не обманює себе. Вона розуміє, що довго стримуватися не можна, але водночас знає, що «зриву» ніхто не помітить і не відчує. Вона вміє вкриватись панциром і підриватись сама, не зачіпаючи нікого з оточуючих. Їм цього, мабуть, теж варто повчитися.

Десь у грудях в клубок збирається втома й повільно підступає до горла, перекриваючи дихання.

Ніку нудить прямо посеред дороги і перехожі стараються обійми її якнайдалі, водночас запитуючи: «З вами все гаразд?»

Ніка, звісно, відповідає «так».

Серпень розквітає жоржиною всередині й розливається по венах холодним потоком води. Пахне солодко і сперто, повітря недостає.

Ніка все ще намагається поскладати слова і плани на уявних поличках, але вони вперто осідають попелом біля її ніг. Єдина обнадійлива думка, наче осінній листок, яскраво виділяється серед крони безнадійних думок:

Скоро осінь.

Осінь приносить зміни і – дуже хочеться – чиєсь тепло.