4 роки тому, у цей день, загинув Роман Ратушний.
Світлий, сміливий, шляхетний чоловік. Я навіть не чула про нього.
Я дізнавалася про таких людей із пам'ятних дописів і статей про тих, кого забрала війна. Про тих, хто міг жити, творити, любити, будувати майбутнє, але віддав за нього найдорожче.
Я знаю це ще й тому, що 15 квітня 2024 року загинув Павло Петриченко — людина, якою я щиро захоплювалася, я дивилася всі його інтерв'ю. Для мене то було наче особиста втрата. Бо людина, яка змінювала все до чого торкалася загинула назавди.
16 квітня йому мало виповнитися 32 роки.
Тридцять два.
За ці роки ми втратили надто багато. Друзів, рідних, знайомих і зовсім незнайомих людей. Кожен із них був чиїмось світом. Кожен мав свою історію, своїх близьких, свої нездійснені плани. Шанс змінити реальність.
І дуже хочеться, щоб їхні імена пам'ятали не лише в дні річниць. Будь ласка, цікавтесь їми, юо вони живі поки ми їх пам' ятаємо