Metardis

Але, якщо лінгвістично це гендерне розділення існує, і ви ніколи не зустрінете в класичній англійській мові слово "witcher" (бо його по факту створив А. Сапковський) або, прости-господи, "wizardess", то ось практично ця гендерність зтирається.
            
            Що я маю на увазі? У Гоґвортсі "вітчкрафтом" займаються і дівчата, і хлопці на уроках гербології і зіллєваріння; так само як на уроках астрономії, нумерології, захисту і заклинань всі роблять "візардрі". 
            
            Ось так, не заперечуючи правила мови, сформовані тисячоліттями, Роулінг продемонструвала гендерну рівність і права обох статей на будь-яку освіту та будь-які заняття.

Так я дійшла до "Гри". Я не дуже люблю робити підряд декілька розділів з одним наратором, краще коли вони змінюють один одного. Але тут вийшло ідеально.
            
            Завдяки такому розміщенню я даю читачам відповіді на питання, які краєчком зачіпаються у попередніх трьох розділах, і створюю контраст сприйняття героя у минулому і у сьогоденні.
            
            Поки Сіріус жив в будинку на площі Ґрімо, його світобачення було значно похмурішим, темним. Тоді в його житті не було "музики", і навіть життя у Гоґвортсі супроводжувалось думками про втечу від пригнічення. 
            
            А після того, як він залишив батьківський будинок, навіть в його голові посвітлішало. Це можна прослідкувати не тільки прямо в його думках, а і у сприйняті оточуючої атмосфери: як він ставиться до сонячної погоди в своєму минулому, і якою він бачить сонячну погоду в сьогоденні (Ти у моїй голові vs Гра).

Чарівний світ Поттеріани хоч і охристиянізований але так само має в собі натяки на язичницькі традиції, не кажучи вже про те, що відьмоство і язичницькі релігії у часи зародження цивілізацій були одним цілим.
            
            Релігія - це віра, це відчуття. Відьомство і чаклунство ж є практичною діяльністю,  що саме шаман/друїд/жрець має зробити, щоб отримати певний результат (яку рослину принести в дар богам, або які пахощі спалити у вогні). Відьомство історично витікає з язичництва, хоча в сучасності це взагалі непов'язані поняття.
            
            Тому, подібні елементи традицій, якісь невломі натяки на культуру пращурів, у моєму баченні є органічною частиною всесвіту Поттеріани. Тут розмова навіть не про інклюзивність, це просто культурний код Британії і Ірландії. Так само як у нас культурний код чистити хати полином і залишати молоко домовику, а на Великдень фарбувати яйця.

Переходи між сезонами фіксуються в календарі святами. Сучасні язичники називають їх Великими саббатами: Імболк 1 лютого, Бельтайн 1 травня, Лугнасад 1 серпня, Самайн 1 листопада.
            
            Між Великими саббатами розміщені Малі, прив'язані не до дат, а до сонячних екстремумів: Йоль (зимове сонцестояння), Остара (весняне рівнодення), Літа (літнє сонцестояння), Мабон (осіннє рівнодення). Якщо зауважувати, що з великих саббатів починаються сезони, то малі саббати є серединою сезону, і, наприклад, літнє сонцестояння відбувається точно всередині літа.
            
            Це все був довгий теоретичний вступ до головної ідеї бесіди — значна частина розділів Комірчини відбувається саме в ці свята. Легко можна виділити Йоль (різдво), Бельтайн (першотравень), Самайн (геловін). Інші, можливо, не такі очевидні, але настрої і атмосфера оповідань завжди відповідають періоду певного свята.

Писати від третьої особи важко. 
            
            Уявіть тільки, що ти маєш постійно слідкувати за своєю Тінню, маєш абсолютно точно розуміти межі можливостей своєї Тіні. Як далеко вона може відійти від героя? Як глибоко може залізти в його голову? Вона прочитає повністю його думки, чи тільки зможе відчути настрій і емоцію?
            
            ЗАБАГАТО РАМОК і ЯКЩО.
            
            Щиро поважаю, знімаю капелюха перед письменниками, які змогли приручити цю Тінь, не створивши в тексті хаос. Бо так легко загубитися в своїх "безмежних" силах автора, так легко заплутатися в стилі оповідання... І текст перестане бути привабливим.

Звісно автор завжди може звернутися до оповіді від третьої особи. Але будемо чесними... я поки не зустрічала жодного твору, де наратором виступає АБСОЛЮТНИЙ незацікавлений спостерігач "згори". 
            
            В такому випадку повністю втрачається емоційна складова оповідання, читач не відчуватиме емоцій і настроїв героя, а це впливає і на кінцеве розуміння вчинків цього героя.
            
            Більшості авторів така механіка оповіді зовсім не підходить. Тому ми часто зустрічаємо оповідача від третьої особи, що як тінь ходить за конкретним героєм, та ще й час від часу може залізти героєві в душу і голову: "Подумав він...", "Здалось їй...", "Це викликало огиду у...", "Пролетіли метелики в животі..." і т.д.
            
            То виходить, що і така оповідь не буде повністю об'єктивною і підфарбується особистими ставленнями героя.
            
            Так відбувається і в книжках про Гаррі Поттера. Подібна прив'язка "третьої особи" до Гаррі зробила можливим сюжетний поворот зі Снейпом і Квірреллом. Та і в принципі з усією історією Снейпа. 
            
            АЛЕ при цьому ми можемо спокійно бачити події, які не бачить Гаррі (зробимо вигляд, що його Тінь відповзла від нього метрів на 50), наприклад сцену де Герміона біжить підпалити мантію професора.

У шаманізмі є теорія про шари реальності. Окрім нашого матеріально, є ще три світи, що як шари у фотошопі накладаються на наш. І в одному з таких рівнів реальності існує все, що колись вигадало людство. В цьому прошарку всесвіту можуть по-сусідству жити макаронний бог і чупакабра, а скандинавське дерево Іґґдрасілль росте в одному лісі з квітучою папороттю посеред кельтського Неметону.
            
            Уявіть собі астральні подорожі в цей світ, де існує Гоґвортс і Заборонений ліс, де живуть ваші герої. По суті такими подорожами і є ті моменти, коли автор починає спостерігати сюжет.
            
            Тому автор не знає всього, аж доки історія сама йому не відкриється. Автор теж "читач", літописець, що подорожує у світ вигадок і описує все, що там відбувається.

Якщо в межах одного розділу можуть бути прогалини в сюжеті, то тільки уявіть, що відбувається глобально у всьому творі!
            
            Написавши розділи основного таймлайну, я все ж відчувала, що не все знаю, не все розумію. І лише за кілька місяців або за півроку мені відкривалися подробиці минулого. Це як останній пазл. 
            
            Йдеш собі вулицею за півроку після написання "останнього" розділу, і раптом завмираєш на місці. ЕВРИКА! Так ось чому він так чинив!! Ось чому так сталося!! 
            
            Або прокидаєшся посеред ночі, різко забуваючи сон, який тільки що бачив і промовляєш слово, яке надає сенсу половині подій.
            
            Так все і було... Розділи з такими поясненнями необхідно було вплести в твір і органічно розмістити у змісті, щоб і читач вчасно розкрив для себе деталі.
            
            І, я не знаю як це виходить, але ці доповнення, що прийшли до мене зі значним запізненням, настільки правильні, настільки правдиві, що, перечитуючи старі оповіді, я сама дивуюсь сотням переплетінь у подіях. Наче то справжнє життя чиєсь пишу.

Далі будується скелет сюжету. Замальовки, зроблені раніше, сцени, що вже відкрилися, розставляються в хронологічному порядку, і можна починати писати.
            
            Часто трапляється, що автор знає початок історії, кінець історії, а що посередині — невідомо! І знову глухий кут. В таких випадках я дійсно пишу окремо початок розділу, окремо кінець і залишаю місце для тої сцени, як наче клей зв'яже ці події і розставить всі причинно-наслідкові зв'язки в правильні місця.
            
            А іноді простіше почати оповідь з моменту, коли вже відбулось щось, з результату скажімо так, і вже потім за допомогою флешбеків або спогадів в діалогах пояснити що саме трапилось.

Так я натрапила на ВатПад.
            
            Фанфік, про який йде мова, називається "Комірчина на п'ятому поверсі". Роками я його писала і переписувала, насолоджувалась історіями героїв, розкривала сама для себе їх характери і причини їх дій. Картинка будувалась поступово, від десятка скетчів олівцем, до готової роботи масляною фарбою.
            
            З якою ж насолодою я переписувала його цього разу рідною мовою. Це зовсім інший світ, зовсім інші настрої. Мова вирішує все! 
            
            В процесі я зрозуміла, що не можу робити прямий переклад, бо я не можу подібними фразами висловити емоції і описати події. Тому зараз я насолоджуюсь думкою, що ті, хто читав колись фф російською, насправді не читали його, а бачили наробки. А повноцінний твір їм не доступний. Жоден перекладач не допоможе відчути текст так як його відчуває носій мови.
            
            І хай у мене на ВатПаді менше читачів, тут важлива якість, а не кількість.
            
            Завдяки цьому "перекладу" (якщо такі кардинальні зміни можна назвати просто перекладом) я вдосконалила свою українську. Очистила її від значної кількості русизмів (хоча ще є над чим працювати), дізналась багато класних висловів, діалектизмів від друзів з інших регіонів, які допомагали мені підібрати слово, коли я заходила в глухий кут.
            
            Якщо ви хочете писати українською, але поки що не знаєте як — просто почніть!

Але я писала мовою, до якої ми звикли з народження... мовою, яку нам сотнями років нав'язували. Не рідною мовою.
            
            Мені було комфортно так писати, бо і словниковий запас значний і багато перечитаної літератури саме цією мовою. І найголовніше — сам всесвіт першоджерела я знала саме цією мовою. Це Гаррі Поттер. Дивно, але навіть мої друзі зі Львова, Житомира, Києва... майже ВСІ мої знайомі читали ГП у перекладі росмен, і дивились кіно з відповідним дубляжем. 
            
            Зараз озираюсь на це і думаю: ТА ЯКОГО Ж ДІДЬКА?!
            
            Влітку 2022 я теж подумала: "Якого ж дідька я говорю українською, але пишу російською?" — і вирішила зробити переклад та зберегти його як оригінальний текст.
            
            Пішла на сайт, де майже всі в той час публікували свої роботи, фікбук, ну і збиралась відвести душу... Як тут... Одним з перших правил сайту я зустріла ЗАБОРОНУ на публікацію будь-якою мовою окрім російської!!!!!!!
            
            Ось воно. Той момент, коли я усвідомила на глибокому особистому рівні всю суть нашої боротьби.
            
            Я була така зла від побаченого, що піді мною стілець згорів вщент. 
            
            Наче я раніше не знала про заборони мови...) Знала звісно... але відчула це саме тоді, коли мене особисто обмежили у мові самовираження.
            
            Я видалила все з того сайту: роботи, аккаунт... ще б видалити свій сором за те, що користувалась цим ресурсом.
            
            І почала шукати місце, де зможу поділитися своєю творчістю з усіма бажаючими, і зробити це рідною мовою.