Y. М. Arcel

Як що до взаємної підписки на телеграм канали?

Привіт усім! Сподіваюся, ви вже встигли прочитати новий розділ. ❤️
          
          Ця частина історії для мене дуже важлива, бо ми бачимо, як Жоржина починає діяти. Вона більше не пасивна лялька, але її перші кроки на волі виявилися доволі… жорстокими.
          
          І в мене до вас питання, яке не дає мені спокою: як ви розцінюєте її вчинок у конюшні?
          Це був виправданий захист єдиної вірної їй істоти, холоднокровний прояв сили, щоб її більше не сприймали як слабачку? Чи, можливо, в ній прокинулася та сама тінь її матері, якої вона так боїться?
          Дуже цікаво почитати ваші думки! 
          
          https://www.wattpad.com/story/385481903?utm_source=android&utm_medium=link&utm_content=story_info&wp_page=story_details_button&wp_uname=Y_M_Arcel

Ctrl+S
          
          Творча пауза — не пауза для натхнення.
          Напевно, у кожного автора буває період, коли слова не знаходять місця. У мене якраз такий.
          
          Але я не зникаю — просто перемикаюся. Поки вузлики в голові повільно розплутуються, я працюю над візуалом: створюю арти, обкладинки, шукаю форму для того, що хочеться сказати. І — розпочала роботу над Instagram для книги. 
          
          Хочеться ділитися не тільки словами, а й атмосферою світу, який народжується.
          
           Якщо у вас є авторський Instagram чи Telegram, кидайте в коментарі — із задоволенням завітаю для натхнення.
          Мої платформи тут:
           Instagram — @твій_нікнейм
           Telegram — КЗН | авторський канал Y. Maksymenko
          

Переписати все чи змінити одне речення? Як сприймати критику й не зламати текст (і себе)
          
          Ситуація знайома, правда? От ви пишете роман. З любов’ю. Вивіряєте кожен діалог, обираєте слова з точністю хірурга — а потім хтось читає уривок і каже:
          «А звідки вона бачить його очі?»
          І ти такий: А справді. Чорт. Треба переписувати все.
          
          …Ні. Не треба. Не все.
          
           У цьому пості хочу відкрити гілку для обговорення: як ми, автори, реагуємо на читачівські зауваження? Коли варто переписувати сцену, а коли — додати одне речення й зберегти текст, як є?
          
          Бо критика — це не ворог. Але й не завжди істина.
          Це запитання. Іноді дуже корисне. Іноді — просто про інший стиль сприйняття.
          
          Я, наприклад, недавно отримала зауваження до сцени в моєму романі — мовляв, героїня надто точно вгадує емоції незнайомця. А як же відстань, шпарина, буря за вікном?
          
          Перша реакція: «О ні. Все. Вона не могла це бачити. Текст бреше. Переписати всю сцену. Викинути главу. А може й роман».
          
          Друга реакція (трохи пізніше): «А якщо вона просто інтуїтивно зчитує, а я додам до тексту крихітну фразу, яка це пояснює? Все логічно. Текст працює. І я не на межі прірви».
          
          • Висновок — не поспішати ламати те, що працює. Навіть якщо критика влучна, вона не завжди вимагає радикальних змін. Іноді достатньо однієї деталі, щоб читач повірив.
          
          
          ✧ А тепер мені цікаво:
          
          Чи був у вас досвід, коли зауваження читача змусило переписати весь розділ?
          
          Як ви відрізняєте корисну критику від тієї, яка просто не ваша?
          
          Чи є у вас правило: скільки разів має повторитись сумнів, щоб ви внесли зміни?

          ✦ ✧ ✦
          
          Нарешті я почала працювати над картою свого світу.
          Зізнаюся відверто: іноді навіть я сама гублюся у всіх цих містах, селах, річках і вигаданих назвах. Створити безліч локацій — це не лише захопливо, а й справжнє випробування для пам’яті.
          
          
          Тепер на мене чекають стрілочки, підписи, позначки — і, можливо, не одна спроба переписати все начисто, аби навіть я змогла розібратися у власному світі. Бо без карти герої цілком можуть загубитися у своїй же столиці — і тоді це вже буде не вигадка, а чистісінька драма.
          
          
          Якщо цікаво побачити, як народжується карта, і стати частиною цього процесу — приєднуйся до мого Телеграм-каналу. Там буде усе: від перших кривеньких ескізів до моментів натхнення і творчих криз. Обіцяю — буде живо, щиро і без прикрас.
          
          ✦ ✧ ✦
           #КоролівствоЗолотихНиток #КартаСвіту

          ✷═──────═✷
          РОЗДІЛ 5. ПОДАРУНОК КОРОЛЕВИ
          ✷═──────═✷
          
          “Я ніколи не називала її матір’ю. Не тоді, коли була малою. Не зараз. Навіть подумки.“
          
          ➤ У новому розділі «Королівства Золотих Ниток» відкриваються двері до Ater-T’alma — Осердя Престолу.
          І вперше на сцену виходить вона — Жоржина.
          
          Дівчина, що виросла між двома тронними залами — між холодом матері-королеви та владним мовчанням батька.
          Вона — не просто принцеса. Вона — тінь між фірським льодом і турським вогнем.
          І сьогодні їй судилося стати знаряддям політичної жорстокості.
          
          ⟡ Цей розділ — про безмовні накази.
          ⟡ Про реверанси, які тривають довше за любов.
          ⟡ Про те, як важко залишатися людиною в палаці, де людяність — слабкість.
          
          Це розділ, де жінки не потребують зцілення. Вони потребують місця для помсти.
          
          ➢ Долучайтеся: https://www.wattpad.com/story/385481903?utm_source=android&utm_medium=link&utm_content=share_reading&wp_page=reading&wp_uname=Y_Maksymenko
          
          
          Напишіть, що ви думаєте про Жоржину:
          ❖ Чи співчуваєте їй?
          ❖ Чи, може, боїтеся?
          ❖ А, може, вона — дзеркало?
           #КоролівствоЗолотихНиток #Фентезі #НоваГероїня #Жоржина #ПолітичнаІсторія #ТемнеФентезі #WattpadУкраїнською
          
          
          

Цей розділ для мене був одним із найважчих під час написання.
          У ньому немає битви чи магії — лише після. Лише те, що залишається, коли спадає хвиля адреналіну. Коли герой не тріумфує — а згасає.
          ⠀
          Рубі тут — оголена до нервів. Вразлива. Огидна сама собі. І саме це наближує її до живої людини.
          ⠀
          Бо насправді боротьба не завжди виглядає як героїчний порив. Часом — це блювота на вулиці вночі. Це — бажання провалитися в землю від того, що ти зміг, але не мав.
          
          Цей розділ — не про силу.
          Це про тріщину.
          Про крихкий момент, коли ти усвідомлюєш: у тобі є щось страшне.І, можливо, воно було завжди.
          
          Зануритися можна тут: https://www.wattpad.com/story/385481903?utm_source=android&utm_medium=link&utm_content=share_reading&wp_page=reading&wp_uname=Y_Maksymenko
          
          Дякую, що читаєте.
          І дякую, що залишаєтесь з Рубі, навіть коли вона сама може залишитися сама з собою.
          ⠀
          Як завжди — буду рада побачити ваші враження в коментарях.
          Ваша авторка

✨ А чи не нагадує вам загадкова четвірка зі «Старого В’яза» тих, про кого згадував Сіріон у пролозі?..
           Згадаємо?
          > — Так чому ти сьогодні тут? Раз нічого не приніс, — різкість її тону можна було порівняти хіба що з гостротою леза, яке вона тримала в руках.
          Вона знову взялася точити кинджал. Швидкі, нервові рухи видавали напруження.
          — Доручення від Фрезії. Її величність доручила мені розслідувати зникнення фірів. Вона хоче знати, хто за цим стоїть. Сьогодні рада Чотирьох. Моє завдання — домовитися з вигнанцями про співпрацю.
          
           Прочитати пролог → https://www.wattpad.com/story/385481903?utm_source=android&utm_medium=link&utm_content=share_reading&wp_page=reading&wp_uname=Y_Maksymenko
           То хто ж вони — ювелір, лихвар, трактирник і мовчазний воїн?
          Випадкові гості?
          Чи повернення тих, хто вже одного разу вирішував долю королівства?
          
          

За столами "Старого В’яза" сидять ті, хто не терпить зайвих поглядів.
          
          А ми — якраз ті, хто любить дивитися глибше.
          
          У Telegram ми знайомимося ближче:
          — І чому «Старий В’яз» — більше, ніж просто таверна?
          — Хто такий Оландін і чому його ім’я знає навіть повітря?
          — І Каер. Чи дійсно він той за кого себе видає?
          
           Там — ескізи героїв, голоси за лаштунками і атмосфера, яку не втиснеш у текст.
          
           Приєднуйся: КЗН | авторський канал Y. Maksymenko
          
          Світ розкривається глибше — крок за кроком.
          

Читаючи перші сторінки, ми рідко одразу знаємо, як виглядає персонаж. Уява малює образ із дрібниць: з тембру внутрішнього голосу, з того, як ступає, як лається, як дивиться на світ.
          
          А ви знали, що пані Ларет не любить шоколад?
          — "Надто гіркий. Я люблю тільки те, що тане — або на язиці, або в серці…"
          
          Так, це — про неї. Трохи навіжена, до прикрого чарівна, Ларет могла б закрутити голову навіть тому, хто не має шиї.
           Хочете побачити, як вона виглядає насправді?
          У Telegram я залишила її візуалізацію та коротку візитівку — з особистими вподобаннями, дрібними секретами й дрібкою блиску в очах.