Маленька людина
Мій голос зривається на шепіт,
Я більше не хочу кричати
Запах гарі глибоко в легенях
Заважає повноцінно вдихати.
Вже не боляче, хоча все ще важко
Дивитись на наївних людей,
Які перекручену чорну правду
Беруть за основу власних ідей.
Важко слухати якісь казочки,
Тримаючи серйозне обличчя,
Ніби ми тут всі дурачки,
Не розуміємо власних рішень.
Вони кажуть, ми – один механізм,
Де кожному відведена своя роль
Але це все такий символізм,
Що давно застряг кісткою в горлі.
Ніби хтось все шепоче у вухо,
Плюється на тебе гарячою слиною
Змушує тебе знову слухать,
Як бути «малою людиною».
В цілому, ідеологія кльова,
Можливо в чомусь зручна
Людина – інструмент бога,
Ну інколи, може, царя.
І як же ти такий маленький
Можеш бути відповідальним
За рішення великі, ганебні
За битви страшні і провальні?!
Як хтось може бути поганим,
Якщо він цього не хотів?!
Йому просто щось там сказали,
Ну а він щось пішов та й зробив.
Все можна виправдати і обілити,
Сказати, що все зовсім не так,
Бо ти ж всього навсього гвинтик
Який не розуміється в багатьох речах.
І люди смішні і з біса наївні
Повірять в казки, пустять сльозу
І отак потроху, не зразу… повільно
Світ почне вірить в їхню брехню.
