bogdana23z

Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.
          	Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
          	Я Вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
          	Добре зважте на все, і вранці скажете: ні
          	
          	Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.
          	Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю.
          	Розумію, це щастя. Але щастя — воно не для мене.
          	Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.
          	
          	Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду.
          	Корабель попливе, я не вдержу його в берегах.
          	"Фрам" — це значить "Вперед". Ви залишитесь, Єво, позаду.
          	Бо до серця підступить вічний пошук у вічних снігах.
          	
          	Тиждень буде все добре. Цілуватиму Ваше обличчя.
          	Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.
          	Будем дуже щасливі. Але раптом Воно покличе.
          	Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть?
          	
          	Ви не будете плакать? Не поставите душу на якір?
          	Не зіткнуться в мені два начала — Ви і Воно?
          	Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий.
          	Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно.
          	
          	Ваші теплі долоні і мої відморожені руки...
          	Як вуста відірву від такої сумної руки?
          	Чи зумієте жить від розлуки і знов до розлуки?
          	А якщо доведеться чекати мене роки?
          	
          	"Фрам" застрягне в льодах... А якщо не вернуся я звідти?..
          	Я ж собі не прощу! А якщо у нас буде дитя?!
          	Ви, така молода!.. Ви, що любите сонце і квіти!
          	— Я люблю Тебе, Нансен! І чекатиму все життя.
          	
          	Все, що є найсвятіше в мені, називається — Нансен.
          	Хай співає сирена, вона перед нами в боргах.
          	Я сама розіб'ю об "Фрамові" груди шампанське,
          	як покличе тебе вічний пошук у вічних снігах.
          	
          	Моя Пісне Пісень! Вічний саде мій без листопаду!
          	їй відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія.
          	Подолаєш сніги. Все залишиться, милий, позаду.
          	"Фрам" — це значить "Вперед". А на обрії буду я.
          	
          	Ліна Костенко

bogdana23z

Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.
          Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
          Я Вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
          Добре зважте на все, і вранці скажете: ні
          
          Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.
          Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю.
          Розумію, це щастя. Але щастя — воно не для мене.
          Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.
          
          Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду.
          Корабель попливе, я не вдержу його в берегах.
          "Фрам" — це значить "Вперед". Ви залишитесь, Єво, позаду.
          Бо до серця підступить вічний пошук у вічних снігах.
          
          Тиждень буде все добре. Цілуватиму Ваше обличчя.
          Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.
          Будем дуже щасливі. Але раптом Воно покличе.
          Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть?
          
          Ви не будете плакать? Не поставите душу на якір?
          Не зіткнуться в мені два начала — Ви і Воно?
          Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий.
          Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно.
          
          Ваші теплі долоні і мої відморожені руки...
          Як вуста відірву від такої сумної руки?
          Чи зумієте жить від розлуки і знов до розлуки?
          А якщо доведеться чекати мене роки?
          
          "Фрам" застрягне в льодах... А якщо не вернуся я звідти?..
          Я ж собі не прощу! А якщо у нас буде дитя?!
          Ви, така молода!.. Ви, що любите сонце і квіти!
          — Я люблю Тебе, Нансен! І чекатиму все життя.
          
          Все, що є найсвятіше в мені, називається — Нансен.
          Хай співає сирена, вона перед нами в боргах.
          Я сама розіб'ю об "Фрамові" груди шампанське,
          як покличе тебе вічний пошук у вічних снігах.
          
          Моя Пісне Пісень! Вічний саде мій без листопаду!
          їй відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія.
          Подолаєш сніги. Все залишиться, милий, позаду.
          "Фрам" — це значить "Вперед". А на обрії буду я.
          
          Ліна Костенко

bogdana23z

Я тебе не любив. Тільки пестив доглянуте тіло.
          І за руку тримав, якщо шлях видавався слизьким.
          Я по лезу ходив, коли поруч ти спала, щаслива,
          Розкидаючи сни в унісон автострадам міським.
          
          Я ховав почуття у байдужі глибокі шухляди.
          Не питав, як живеш. І не бачив бурштинових сліз.
          Лиш приносив тобі тимчасову, як спалах, відраду.
          Лиш тягар самоти за тобою завбачливо ніс.
          
          Я тебе не любив. А летів стрімголов на свободу.
          Повертався тоді, коли голос твій вперто мовчав.
          І навпроти сідав. І здивовано пив твою вроду…
          Я тебе не кохав?
          
          – Олена Багрянцева

bogdana23z

Автор: Максим Рильський 
          
          Покину нудні сигнатурки в аптеці,
          Забуду дітей в пелюшках –
          І поїду ловить оселедці
          У північних морях.
          Мов хмари, вони пропливають сріблисті,
          Підвладні законам своїм,
          І буря в своєму звитяжному свисті
          Літає в плащі сніговім, –
          А тут, у набридлому місті,
          Лише люди та дим.
          Під парусом біло-крилатим
          Сам я стану як птах,
          І, може, зроблюся піратом
          У далеких морях.

bogdana23z

Пригадуєш : весна горіла,
          немов закохане дівча.
          Навпроти вийшов ти несміло
          невловне щастя зустрічать.
          Пригадуєш : циганський вітер
          дівчатам поцілунки крав.
          Кохання сім гарячих літер
          на твому серці написав.
          
          Богдан - Ігор Антонич 

bogdana23z

«поезія це»
          
          автор: ірина шувалова 
          
          поезія це не те про що ти подумав 
          вона не голос знедолених і не забавка для еліт
          поезія це коли пальцем торкаєш зуба який болить
          це коли в розпачі від власної німоти
          вчишся писати як немовлята повзти
          
          це не те що ти подумав це не перформанс не жест
          це дим від пожеж які зчорнили тобі нутро
          це нотатки на телефоні написані у метро
          це вогні які ти бачиш у вікнах коли стоїш вночі на балконі
          
          поезія це ніщо це коридор між дзеркал
          це бозодня під крилом літака
          м'яка як кінчик котячого хвоста важка як ім'я покійника
          
          поезія це не заклик до бою і не хвалебний гімн
          це кімната де ми з тобою нагі
          і не знаю що робити з собою 
          
          це не вікно в минуле і не путівка в майбутній час
          це імовірно все що залишиться від мене - від нас
          тому я гарячково записую все що ще не забула
          поезія це не прокляття не дар
          просто ти складаєшся з неї на дев'яносто відсотків так наче вона вода
          і ти сама не знаєш як на цій чорній воді
          розцвітає таке біле латяття
          
          поезія це коли діти точно знають що вміють літати 
          навіть тоді коли дорослі наказують їм: ходіть
          
          поезія це коли ти кажеш: так, я кимвал, я мідь,
          не знаюсь на мовах ангольських і заледве говорю людськими
          але я не вмію мовчати, тому прости мені 
          що я маю робить
          
          коли мій язик підвішено в тілі як било у дзвоні
          торкнеш його - і дзвенить 
          
          дмухнеш - і навіть тростина
          співає