Miska

Сиджу, вʼяжу, хрумаю горішки, жеру хліб з маслом і варенням. Єдина радість за сьогодні. Весь день я вʼязала і дивилася грьобані серіали, а решту часу втикала у стіну, і почувалася так, наче мені слід звʼязати петлю і в ній повіситись

Ейо доміно ейо доміно ейо доміно ейо доміноу новий розділ ЮХУУУ Я В ШОЦІ ХАХХАХА ІСТЕРИЧНИЙ СМІХ бо у мене вж ечьогодні через кілька годин кр по іспанськоюій, в завтра фізика. Я нічорта не вчила… зате я дописала розділ про футболістів. У наступному розділі, як можна вже подумати, буде цікавенько

Я не розумію нічого, у мене голова не працює вже, подивилася я це грьобане євробачення півфінал, але у мене досі лишилося ще вчити дохріна історії, і ще у мене дз з німецької. А я так подивилася це дз, і нічого не розумію. Типу я не розумію що саме з цбого робити, я наче і була на уроці в цей момент, але я і тоді не дуже зрозуміла. Вчитель написав дз в застосунку, аале з нього нічого не зрозуміло. Напевно, ше більше розмиває суть завдання. Я нічо не розумію, хочу плакати але не можу собі цього дозволити бо сука мені треба вчити…!!!! 
          
          Трясця, я вже знаю, що після німецької буду плакати в туалеті, і саме тому не повторю нічого по історії перед контрольною і все таке. На німецькій я вже знаю, що будемо писати текст пробувати, у мене знов голова не працюватиме, як і сьогодні і я буду поступово гнити зсередини під час уроку, думаючи, що зі мною не так, а потім нарешті піду в туалет поплачу. І я ще впевнена, що якщо не зроблю дз то мене викличують прочитати дз перед усім класом, я скажу що я не зробила, і він мене буде або вголос або подумки засуджувати, скаже щось, що скоро контрольна і що мені особливо сильно треба готуватися… Чорт, я так ненавиджу це все.

Вчора просиділа кілька годин у твітері, і після цього почала писати якусь замальовку, а сьогодні б продовжила, але ж трясця, завтра у мене кр з історії, і мені треба стільки всього вчити… це чисте розчарування, коли хочеться нарешті активно писати, але не можеш. Я плачу. 

Бляха я не можу писати. Я не можу взагалі нічого робити… я не можу концентрувати свою увагу ні на чому абсолютно, я просто ходжу по квартирі туди-сюди. У мені стільки думок і емоцій і це занадто багато, я не можу взагалі нічого робити і я хочу плакати але я не можу блять шо робити я просто у розпачі серйозно

Це не тільки одягу стосується, звісно ж. 
          Я раніше думала, що є тільки окремий вид людей, їх доволі мало, і це у них проблеми з самооцінкою завищеною чи заниженою, не знаю. У будь якому випадку, просто існують токсичні люди, але не всі ж такі… 
          Так от, більшість такі. 
          Я просто з ким не поспілкуюся, вони такі. Якоюсь мірою, він всі помічають і відмічають собі чи навіть вголос ці недоліки. Я маю на увазі, чужі. Я роблю ці висновки з людей, з якими мені доводилося спілкуватися, і що вони кажуть про інших. На приклад ми сидимо з моєю одною знайомою, дивимося фільм, вона обовʼязково відмітить, що у героїнь фільму товсті ляшки, бачте. Вони мають середню статуру, і вони взагалі дуже спортивні особистості. Вони худіше за мене, принаймні. Звісно, ця дівчина, моя знайома, загалом має проблеми з цим. Вона гімнастка. Вона доволі худа, все що у неї на тілі є - це кістки, мʼязи і шкіра, але при цьому вона постійно намагається схуднути. І через свої твердо вибудувані в голові стандарти жіночого тіла (та чоловічого також) постійно відмічає про зайву вагу інших. Це її проблеми. 
          Мені просто накипіло про неї, тому цей приклад приводжу. Насправді, те що я мала на увазі загалом, я спробую пояснити на прикладах зараз. 
          Засуджувати за одяг можуть навіть ваші друзі і навіть вас. Мене. Мені обовʼязково скажуть, що я купила хрінові кеди. Бо їм подобається інша модель. І все б нічого. Типу це на прикладі адідасів самба і кампус. Це два різних вайби, так? Я пояснюю, що мені самба не дуже підходять по вайбу. Бо мені здається, я маю більш милий вайб, типу я хз як пояснити, але у мене вайб кампусів. Мені відповідають тим, що самба крутіші, а кампус всі носять і це не круто. Самбу теж всі носять. Але у них просто не такий вайб. 
          Тобто, просто маючи інакший вайб, ви вже нижче за рангом. Я не знаю, що в головах цих людей. 

Є ось цей популярний наратив, що людям на вулиці абсолютно все одно, як ти виглядаєш, вони зайняті своїми справами.
          Це один приклад. Існує ще наратив, що люді не помічають твоїх недоліків чи невдач. І не знаю, як у вас склалося життя і які люди навколо вас, але я просто хочу розвіяти всі ці приколи, що всім все одно. Це далеко не так. Можливо, ви вже знали це. Просто я тільки недавно це зрозуміла. Звісно, краще б було не знати цього. Тепер я постійно думаю про те, як я виглядаю, і це обовʼязково в негативному сенсі. 
          Люди завжди знайдуть недоліки в вашому образі. Вас це не торкнеться тільки у тому випадку, якщо вам глибоко все одно, що про вас думають люди. 
          Існує ця проклята культура засуджувати людей за якийсь одяг, і це всім зрозуміло - «Щось, що ти одягаєш уже не в моді, значить я дивлюся на тебе косо». Але мене дуже дратує ось ця тенденція засуджувати людей просто за те, що вони одягають будь що. Типу, не важливо ти одягаєшся за трендами чи відстаєш - до тебе будуть ставитись недбало. Дивитися зверхньо. Тому що якщо ти одягнена за трендом, то ти така як усі, якщо ти не одягнена як усі модніки то ти дивна в поганому сенсі. Неможливо уникнути засудження. 
          

Крч, я все це написала бо я задовбалася тримати все в собі, і я просто хочу щоб хтось це прочитав або не прочитав. Мені все одно. Бо коли я записую друзям голосове повідомлення про те, як мені здається, що я гнию з середини, і от от здається, що згнию повністю, вони це навіть не слухають, чи просто не сприймають це всерйоз. У мене дилема. Не знаю, чи слід ділитися з ними своїм самопочуттям, чи ні. Бо я наче їх навантажую цим, але до того ж якщо я напишу їм про це, мене можуть взагалі проігнорувати і це буде ще більшим ударом для мене. Я напевно, просто психану і закінчу з усім. Не хочеться якось. Бо тоді я не дізнаюся чи мінсони справжні чи як. Хехех… Але іноді вже стає все ожно на правду, і хочеться помрти з тою красивою ілюзією в голові. 
          
          Короче, я думаю, ваттпад або видалить це повідомлення або знову кине мені повідомлення «чи все з Вами гаразд, і вам треба допомога, зверніться до професіоналів» і все таке. 

Я просто не можу зараз виходити у свій звичний розпорядок дня після двох тижнів канікул, ось в чому річ. Я надіялася що відпочину від людства за ці два тижні. «ДВА ТИЖНІ, звучить просто чудово! Я настільки добре відпочину, що потім засумую за школою, за усім, що відбувається в будні дні!» я думала. Я знала, що ми поїдемо з родиною у Францію на один тиждень, але я гадала, що одного тижня мені вистачить, щоб посидіти в кімнаті, насолодитися своєю самотністю нарешті, без постійного оцього розчарування, бо ніхто мені не може нагадати, що я роблю щось не так чи виглядаю не так. Але в результаті, я провела цей один бідний тиждень якось по тупому. Я не відпочила, я тільки ще більше роздратувалася усім, що відбувалося. 
          А потім відпустка. Я була замкнена у клітку зі своєю родиною, не маючи жодного натяку на приватність. Зокрема через це я не могла нормально писати. Весь день ми десь активно проводили, а коли приходили «додому», в кімнаті де була я завжди хтось знаходився і відволікав. Зазвичай це була не одна людина, а декілька як мінімум. Ну через те, що я спала у вітальні, з братом зазвичай, всі ЗАВЖДИ були у вітальні. Писала я вночі, іноді. Я змогла написати щось, все таки, але я до канікул планувала нарешті закінчити фф з табором, але не вийшло трошки. Натомість я почала писати якийсь короткий фанфік інший, з ягнятами. Колись його опублікую. 
          За тиждень відпустки, з мене вивітрилася значна частинка мене, здається, я остаточно втратила ентузіазм жити. Нічого не має сенсу. Я всеь цей час просто дивилася на мого вулфчана, щоб якось підтримувати себе. Я до речі за цей тиждень дуже сильно до Чана прониклася таким чином. Мені твітер підкидав відосики милі з ним, і це якось працювало в якості терапії. Люблю його, він моя булочка <3. 
          

Іноді мені не хочеться їх називати своїми друзями. Бо у мене по факту немає друзів. В чому заключається дружба? 
          Це все дуже складно з цією темою. Це неможливо зараз розписати у двох реченнях. Мені просто майже постійно погано від думки про своїх подруг. Мені або боляче, або все одно. Коли боляче, це добре, бо я можу поплакати. Але коли ні, то це просто жах. 
          Після спілкування з друзями я зазвичай не маю бажання нічого писати, робити нічого, я хочу замкнутися у себе в кімнаті і не бачити нікого. 
          Я зрозуміла останнім часом, що мені краще залишатися вдома, коли є можливість. Бо виходячи на вулицю я наражаю себе на ризик. Бо коли я виходжу на вулицю, приходячи додому у мене стається, як його називають mental breakdown. Бо мені стресово знаходитися в оточенні людей неважливо в якому місці і скільки тих людей навколо. Достатньо вийти на вулицю, де проходить повз дві три людини, і я вже сумніваюся в собі. Я не можу зараз цього пояснити, але буквально хочеться побігти назад додому і замкнутися в кімнаті, закрити всі вікна, сховатися у шафу або під ковдрою.