Що ж... Сьогодні у нас одна з найсумніших дат історії незалежної соборної України. 24.02.2022 мені повезло прокинутися не від сирен та вибухів, як багатьом, а від звуку будильника. І вже снідаючи на кухні новини змусили здригнутися від жаху. Цей рік був дуже важким, якщо не найважчим у житті: я заспокоювала батьків у сльозах, коли вони читали повідомлення від родичів в окупації; кожний день починався з повідомлення "як ти? тихо чи бомблять?" моїм подругам з різних куточків країни; істерика, поки сама сиділа в коридорі дому 10.10 та чула попадання, а потім обіймала молодшого брата тремтячими руками, бо ні світла, ні зв'язку не було; ледь не втратила родича на фронті, він і ще троє бійців дивом вижили, решта 96 загинули; знайомство з чотирирічною дівчинкою з Краматорська, сім'я якої встигла виїхати.
Словом - важко і боляче. Але попри це ми стоїмо міцно і будемо стояти до нашої перемоги! Ця трагедія зміцнила нас, показала всім наш сміливий дух. Тому дякую кожному герою та кожній героїні за захист! Дякую волонтерам та волонтеркам, що опікуються воїнами та воїнками, а також цивільними! Дякую тим, хто поширює інформацію щодо подій, важливих зборів тощо! Дякую тим, хто захищає культуру та мову, хто творить наше українське за будь-яких умов і показує наскільки ми багаті духовно! ❤️
Слава Україні! Все буде Україна!❤️
P.S.: останній розділ перед остаточним виходом "на відпочинок" досі в процесі. Боже, я надіюся, що допишу його рано чи пізно :____)