Піклуйся про мене за зачиненими дверима.
Мені не треба, щоб про це знали люди.
Я хочу лежати із заплющеними очима
І відчувати на собі твої руки.
Піклуйся про мене за зачиненими дверима.
Не так, як правильно, треба, заведено,
Не треба того, "що-робиш-а-значить-любиш".
Піклуйся так, як тільки нам відведено.
Піклуйся про мене за зачиненими дверима.
Не називай мене єдиною.
Будь разом з іншою.
Тримай її за руку,
Цілуй у сакурах,
Губіть свої сплетені силуети
в дзеркалах бруку
серед промоклих стін,
в дощатих мурах.
Роби, що хочеш, тільки
Піклуйся про мене за зачиненими дверима.
Не роби, що правильно, роби, як я хочу.
Нехай твій подих щоки мені лоскоче
За щільними фіранками твоєї квартири.
Губись у моєму волоссі,
Огорни моє тіло собою.
Сховай мене від усього світу
У ванні з теплою водою.
Я згадаю, як все починалось,
Згадаю болі,
попіл,
холод,
морозний подих, який дивно пікся
на тілі зашкарублою кіркою.
Згадаю дороги, побиті чорними ротами,
покришені асфальти "рана-на-рані",
поламані дерева, ноги, нігті, долі,
вивернуте місиво життя з будинку на дорогу:
у попелі малюнки,
одяг в плямах крові,
земля,
книжки,
обвуглені фотокартки...
ШМАТКИ ЖИТТЯ, НА РОЗІ, ПРОСТО НЕБА!
Кричати хочеться - не навчена кричати.
Боротися не зможу й не могла.
Мені так боляче.. аж пафосно у слові.
А кому зараз не боляче?!
....Я все це згадую. ніколи не забуду.
Просто не зможу, бо воно моє.
Уже моє... Яквбита ввіч погроза
Назавжди страху трохи додає.
Тому піклуйся про мене за зачиненими дверима.
Я так багато бачила, я б краще того не знала.
Я так хочу пам'ятати з цих місяців тільки твої обійми.
Мені їх завжди, завжди буде мало.
