Мене звати Софія. Я з України.
Три роки тому наше життя змінилось назавжди. Ми прокинулись у новій реальності — у реальності війни. Вона забрала в нас спокій, але не силу. Ми навчилися жити і боротися одночасно, любити ще сильніше й цінувати кожен новий день.
Але сьогодні я хочу розказати вам не тільки про війну. Я маю багато історій — і сумних, і світлих. Хочу поділитися з вами тим, яким було життя до. Тому що життя в Україні — це не лише біль. Це було чудове, кольорове, живе життя.
Я згадую мирні ранки, шкільні перерви, запах хліба з рідної пекарні, розмови з друзями допізна, сімейні свята з піснями і сміхом. Ми мріяли, будували плани, закохувались, сміялись. Ми жили. І саме ці спогади дають мені силу сьогодні.
Я хочу розказати вам більше. Про себе. Про те, як жила до війни, як живу зараз, що втратила і що зберегла. Бо це — частинка великої історії України. Частинка, яку я ніколи не забуду.
Слава Україні. Ми вистоїмо.
