Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Весна... Дощ... Які відчуття вони викликають у вас? Колись я ненавидів і те, і інше. Пору року – за її підступність. Ця зеленолиста хитрунка щороку вводила мене в оману привітними сонячними променями та підбивала зарано розстібати куртку. Починалося все добре. Теплий вітерець ніжно обвивав мій стан, тіло наповнювалося енергією й любов'ю до життя по самі вінця. А на ранок наступного дня я прокидався з застудою. Вже не знаю, чому я не вчився на власних помилках, але ця історія повторювалася щовесни.
З дощем, гадаю, і так всім все зрозуміло. Та про всяк випадок уточню: не люблю мокнути. Щоб там поети не говорили, а холодні краплі, що в свої зіркові хвилини здатні дістатися аж до білизни – це неприємно.
Та якось сталося диво. Два моїх «вороги» природнього походження об'єдналися у весняний дощ і подарували мені її.
Того року травень видався дуже теплим. Люди, що снували вуличками у літньому одязі, охоче купували морозиво та охолоджуючі напої. Я розмістився на лавочці у затінку дерев. Чув, як деякі перехожі називали їх айвою, але стверджувати не стану. То були відносно невисокі рослини з сильно розгалуженими гілками, світло зеленими широкими видовженими листочками, опущеними до низу, і квітами, дуже схожими на абрикосові, але дещо більшими. Хоч виглядають вони красиво, нюхати я б не радив – аромат не для кожного. Втім мені і бджолам дуже навіть подобається, а те, що мою лавочку багато хто оминав, лише на краще.
З насолодою розкрив книгу. Що саме читав, не пам'ятаю, але то точно була фантастика. Власне, у вісімнадцять я іншими жанрами і не цікавився. Та задоволення моє тривало не довго. На сторінку впала крапля, одна, дві... п'ять... Вони розпливалися на чорних буквах і розбурхували маленькі хвильки під ними. Я поспішив закрити і заховати книгу до рюкзака. Підняв очі і побачив її. На мить здалося, що зі сторінок мого чтива явилася ельфійка.
