Погляд зомбі

27 3 1
                                    

Коли я жувала м'язисту ногу, то аж прицмокувала. Певно, належала вона якомусь спортсмену, бо ледве вдавалося роздерти зубами плоть. Знаєте, чим активніша певна істота, тим важче жується її м'ясо, бо м'язи більш пружні. Взяти, наприклад, звичайну свійську свинку, яка проводить будні в межах сараю і пересувається виключно між коритами із водою та харчами. Її м'ясце буде ніжним, м'яким, легко різатиметься спочатку ножем, а потім і зубами. А ось якщо скуштувати шматок гірського козла, то ви до дідька лисого його принаймні прожуєте. Бо ж то такі авантюристи непосидючі, що все життя скачуть по скелях, мов навіжені.

Повернемося до мого сніданку. Нарешті я дійшла до колінної чашечки — обожнюю її хрускіт. І за неї готова роздерти навіть своїх друзяк, які зараз смакують іншими частинами тіла бідолаги. Врешті, для нас, зомбі, смачне частування — запорука виживання, настрою, душевної рівноваги та єдиний сенс існування. Кар'єру ми не зробимо, дітей не заведемо, ракету в космос не побудуємо, а по світу і так подорожуємо, повільно, але впевнено.

Можемо хіба-що позмагатися у кількості пійманих живоходячих або їхній якості. Тут варто розмежовувати, для якої цілі це робиться. Якщо просто для втамування голоду, то особливого азарту немає, оскільки найситнішими вважаються якраз жирдяки, які зазвичай швидкістю та маневреністю не відрізняються. А ось такі типажі, яким я частуюсь зараз, набагато цікавіші, бо за ними можна побігати. Не наїсися, але розважишся досхочу. Ну і поповниш зомбачу армію сильною особиною, якщо її не обгризуть повністю.

Зі спортсменом під ногами все ж ми перестаралися. Далася в знаки відсутність взагалі якої-небудь здобичі останній тиждень. Коли він вже очуняє як нам подібний, то зможе хіба-що повзати за допомогою однієї руки. Не пощастило чуваку після смерті. Та й при житті не особливо таланило. Бо, власне, як він нам попався... Сидів на дереві, яблука з верхівки зривав, бо на нижньому гіллі їх не стало ще зеленими — інші люди постаралися раніше. А тут ми з братанами його запримітили. Варто сказати, рушниця при хлопцеві була й кількох зомбаків він приклав. Я завбачливо встигла за іншим деревом сховатися, очікуючи, коли ж набої скінчаться. Мої «колеги» ж не такі розумні...

Втім, доля вносить свої корективи. Гілка під хлопцем просто в одну мить переламалася. А вже на землі навіть проти моїх тупих родичів у нього не було шансів.

Погляд зомбіWhere stories live. Discover now