Спроба кохання

1 Глава

Дружба, назва яка колись мене надихала. Давала можливість продовжувати жити далі, дарувала життєвий стимул. Для мене вона була понад усе, я зараді дружби могла піти на погані вчинки. І я справді йшла на них. В моєму житті була одна справді важлива для мене людина, хоча я ображала її, сподіваючись що так проявляю своє кохання. Я тоді була в молочних класах, а подруга моя ще в садочку. Не дивлячись на вік її, я дружила з нею, хоча мої батьки були проти. Не знаю чому но замість того щоб вона вчилась, у мене як себе вести, це робила я.

Спершу нас було троє. Я, Катя і Маша. З Машкою я з дитинства дружила, ми були ще дітьми. Пам'ятаю як разом з її бабусею гралися в пісочниці. Нам в двох було добре, хоча я знала що вона ніколи не була ангелом. Свою справжню сутність вона показала коли ми познайомились з дівчинкою по імені Катя. З того дня все змінилось, дружби в трьох у нас ніколи не була. А якщо і була то на два дні, завжди ми сорились коли були разом. Все було так: або Катя рік друже з Машою, або Я рік з Катьою. З Машою ми перестали спілкуватися коли мені на той момент було тільки вісім.

В той період коли я дружила з Катьою, в нашому дворі появився по сусідству хлопчик, Руслан Зовжик. Він був на пару років старший мене, ми подружились. Но наша дружба з Русланом ніяк не подобалась Каті. І я вперше в житті тоді запуталась, кого вибрати. Любовь чи дружба яка діє лиш рік. Помогла в цьому виборі Катя, направив мене проти Руслана. Як я тільки не іздівалась над ним, обзивала, ломала його закохане сердце. А він продовжував мене любити, постійно пробачав. Даже коли його батьки заборонили йому зімною дружити, він всеодно таємно після школи мене відвозив додому. Остання крапля відбулась тоді коли я винисла почисчині кусочки арбуза. Ми сидячи в бісетки з Катьою, рілили познущатися з Руслана. Позвали його коли він ішов з магазина, до нас і плювались кісточками від арбуза на його футболку. Як виявилось через пару днів після стірки мамою Руслана футболки, вона не відстіралась. В тот день я получила від батьків за зіпсовану футболку, яку мама Руслана викинула у смітник. Після літа і того дня, на першому дзвонику Руслана я непобачила. Виявилось що Руслан і його батьки переїхали. Переїхали... А якже кохання? Руслан.

Після цього вчинка, уже коли я подорослішала, мені було стидно, хотілося все бити і з грохатом бити посуду. Я молила Бога щоб доля дозволила мені зустрітися з ним, вибачитись. Стати на коліна і розкаятись. Но за всі двадцать три роки від колі він переїхав, доля нас не звила. З Катею я до дванадцяти років дружила, остання сора  з нею відбулась дивно, но цієї сори ми хотіли двоє.Зрозуміли що настав час їй подружитись з Машою і я її відпустила. В школі  ми всеж таки зустрічались в трьох.На перервах в коридорі, вони йшли в клас, а я в їдальню. До кожної із них я не відчувала ненависті, прото раділа за них. Вони найшли справжніх друзів, і це все що під кінець школи я хотіла. Хотіла побачити їхні щасливі обличчя, і рядом коло них друзів. На останньому дзвоник я побачила їх, радісними, і коло них виселих друзів, які веселили їх.

Зараз мені двадцять три роки, я вчуть на витиринара. З дитинства люблю звірів. Друзів я всеж таки найшла, вони для мене як діамант. Доля вирішила подарити мені двох найкращих друзів, які за твоєю спиною не обговорють тебе, і забрала друга. Но я була не проти, йому  уже давно потрібно було зрозуміти, що у нас давним- давно уже не дружба була.А просто ілюзія. Люба і Богдана, вони двоє змогли все ізмінити. Правду кажуть що люди приходят в твоє життя не просто так, вони дают тобі те вчому ти потребуєш.

-Софія! - Роздався дзвінкий голосочек моєї сомої строгої подружки. - Ти знову дрихнеш, ставай коза драна. Скільки можна до пізна в дібільні стрилялки грати. - Підійшовши до моєї краваті, вона спробула забрати одіяло. І у неї це добре вийшло, а ще вийшло полоскотати мене. В комнаті роздався голосний сміх.

-Відстань Люб, у мене сьогодні останній день вихідних. - Вирвавши із рук подружайки одіяло я з натхмурившимся від гніва бровами, подивилась на неї. - Ти чого прийшла? Тиж понинна була до вечора сидіти на побаченні. Як там його звати було?-Зробив задумчивий вигляд, я пробувала згадати як звати нового кандидата на роль хлопця подруги.

-Вася, його було звати Вася. - Гнівно сказала вона. - Наша з них історія кохання вчора перестала існувати.-Посунув пудушку вона сіла коло мене.

-А чого це так? Він що щось вкоїв? Всеж таки я була права, він виявився наркоманом.

-Та ні, всьо куди легче.-З посмішкою сказала вона, і поправила коси. Сьогодні у неї на голові французька коса. Їй чудово вона йшла.

-Ну тоді розкажи мене, а-то тянеш історію як бика за роги. Давай подруженька рожай. - Тяжко видохнув, Люба почала.