Ця ніч здається була найморознішою за всю зиму. Снігова буря накрила все маленьке містечко густим снігом, що виблискував немов срібло під яскраве світло газових ліхтариків. Людям було тяжко пробратися до площі, де були маленькі ларки з прикрасами, подарунками, їжею та іграшками. До нового року залишилася лише одна особлива ніч.
***
Дівчина у старенькій убогій сукні йшла від пекарні та несла в своєму невеличкому кошику випечений хліб, який мав такий смачний аромат, що їй так і хотілося взяти та відкусити шматочок. Проте цей хліб був для пана тому вона навіть і пальцем не могла торкнутися паляниці.
Вона поспішала до панського двору де на неї чекав злий вітчим.
- Де тебе в біса носить? - гримнув він на неї.
- Пробачте, будь ласка, у місті багато снігу та дорогою додому була сильна заметіль...
- Мене не хвилює те, що у місті багато снігу, я казав тобі, що до 12 години хліб повинен лежати на столі.
- Пробачте..
- У хліві скінчилися дрова, тому сходи в ліс та назбирай. Це буде як твоє покарання, дівчино!
Взявши кошик для дров, вона пішла заметеною снігом стежиною до лісу.
Вона заблукала. Вже сутеніло, вона все не могла знайти дороги додому. Раптом виглянувши з-за кущів вона побачила старий замок та попрямувала до нього сподіваючись на допомогу.
Зайшовши до похмурого замку, здавалося, що все-таки він не такий мертвий як виглядає зовні. Усередині сяяло багато свічок, грала музика та було багато гостей. Не встигла вона переступити поріг як хтось схопивши її за рукав та потягнув у темний коридор.
Коли Елізабет оглянулась то побачила дівчину одягнуту як прислуга.
- У королівство заборонено заходити в жахливому вбранні - ці слова трохи пригнічили Елізабет, вона навіть почервоніла від сорому - Але не хвилюйся зараз ми вмить зробимо з тебе красуню.
І справді не встигнула вона і очима кліпнути, як на ній сяяло дороге пишне вбрання, з срібла та дрібних діамантів. Білі троянди були вплетені в її довге хвилясте волосся.
- Це неймовірно. - захоплююче сказала Елізабет.
- Так з мене вийшов би непоганий стиліст проте крон-принц вважає, що мені краще бути поваркою.
- Крон-принц?
- Тобі вже час йти в танцювальну залу, на тебе всі чекають. - дівчина підхопила Елізабет за руку та повела до величних дверей. Вона трішки відійшла і двері самі вмить відкрилися для Елізабет. Вона не вірила власним очам, що потрапила на бенкет з королівськими особами.
Пройшовши повз знатних осіб, вона була зачарована красою принца, що стояв посеред зали та нібито чекав саме на неї.
- Можна запросити вас на танець міс Елізабет? - його шкіра була блідою як у вампіра, червоні очі нібито й доводили це, загострені ікла та чорне волосся, що виблискувало на світлі свічок.
Він посміхнувся їй, та подав руку як запрошення на танець.
- Як я буду танцювати з незнайомцем?
- Незнайомцем? - на його обличчі з'явилася дивна усмішка - Я тобі не буду незнайомцем, якщо ти просто потанцюєш зі мною.
В глибині душі їй так кортіло потанцювати з ним, проте вона цього не показувала.
Він ніжно взяв її за руку і вмить оркестр заграв вальс. Вони були найпрекраснішою парою в залі. Її плавні рухи через які всі присутні тільки охкали, а принц все більше і більше закохувався в неї. Здавалося що ця пара на віки залишиться в цій залі.
***
- Звідки тут цей замок? Раніше я тут його ніколи не бачила. - запитала Елізабет.
- Цей замок - мандрівник, а наша зустріч - доля.
- Доля? Я загубилася у темному лісі та.. - почала була вона виказувати своє невдоволення, як раптом він її пере
- Шшш.. - він приклав палець до її рожевих уст та пошепки сказав - Прислухайся до свого серця, невже ти вважаєш, що було б краще продовжити своє життя там з своїм вітчимом..
- Ні, я хотіла б на віки залишитися з тобою, це місце робить мене інакшою, ніби я втекла від свого реального життя та живу у казці. - він посміхнувся почувши це.
Елізабет танцювала з прицем при свічах. Здавалося що тільки вони єдині танцюють у залі, що біля них не має ні герцогинь ні короля, який сидів на троні у кінці залу.
Запала тиша. Але вони все танцювали і танцювали. Раптом і у Елізабет, шкіра стала такою ж блідою як у принца. Очі набули червоного кольору. Губи почервонішали. Проте це тільки робило її вродливішою.
Елізабет навіть не знала, якою ж вродливою вона стала.
Напевно вони досі танцюють у тій великій порожній залі. Цей танець закарбується у пам'яті замку на віки. Ніхто й не здогадувався що на підвіконні з'явився лист, який буде чекати на Елізабет. За вікнами замку досі падає сніг. Повний місяць виходить з-за хмар.
Дивний час - зима. Морозний, жорстокий, але - чарівний.
