Аромат з м'ятними нотами

Частина 4

Юнгі помічає не одразу.  І не те, щоб чорний рюкзак, притулений до чорного дивану, важко помітити... Загалом, так — складно.  Ну і плюс, Юнгі не дивився вниз.  Не дивився, поки не вирішив вимкнути телевізор і відправитися спати.  Спіткнувся, майже пізданувся — і ось.

Юнгі піднімає рюкзак, дивиться на нього, ніби вперше бачить, а потім дістає з кишені домашніх шортів телефон.  Юнгі думає зателефонувати, але, по-перше, пізно, по-друге... Юнгі пише: «Ти забув рюкзак», а потім гальмує.  Він раптом розуміє, що це не єдине, що Чімін залишив тут.  Тому виправляє: «Ти забув свої речі».  Відправляє.  Думає кілька секунд і відсилає слідом: «Забери».  Ну, щоб точно.

Після цього рюкзак летить на диван, а Юнгі йде у ванну.  Він вмивається перед сном і свердлить поглядом чужу щітку.  Чімін завжди чистить зуби після їжі, тому якось замість того, щоб тягати її вічно з собою, залишив одну в Юнгі.

Крім щітки, на кухні є його чашка з каченям.  Маленьким, жовтеньким та миленьким.  Саме ці три слова проворкував Чімін, коли вони проходили повз вітрину магазинчика сувенірів.  Чашку довелося купити, і вона теж залишилася в Юнгі.  Потім згадується Чімінова толстовка, що висить у шафі.  Чімін тоді у вихідний приперся з ранку раніше, вдень потепліло, і він успішно залишив її, та все забував забрати.  Ще у шафі є його футболка.  Це він незадовго до виходу вивернув на себе склянку коли.  Юнгі позичив свою майку, а Чімінову кинув у пралку.  У результаті Чімін ні свою не забрав, ні Юнгієву не повернув.  Також на столі в кімнаті валяється його зошит зі шкільними записами, і, як вишенька на торті, у маку Юнгі є документ із рефератом з історії.

Десь у цей момент Юнгі розуміє, що Чімін разом переплюнув усіх, з ким він намагався жити разом, при тому, що з Чіміном разом з Юнгі навіть не жив.  Зараз можна шукати мемчики про тих самих баб, яких пустиш один раз у будинок, а потім зовсім несподівано розумієш, що у ванні все зайнято якимись бульбашками і баночками, а твоя шафа вже не твоя, а твоя там тільки одна нещасна полиця.

Окей.  Юнгі хихикає собі під ніс.  Це здається йому кумедним.  Настільки кумедним, що Юнгі мимоволі замислюється про Чімін.  Замислюється і стає не смішно.  Варто, мабуть, зателефонувати.  А ще краще не тупити і одразу рвонути слідом.  Ну, а мало що?  Чого ця дитина могла собі вже надумати?

Юнгі не хвилюється, що виглядатиме у поганому світлі, посрати.  Він хвилюється, як сильно це погане світло вплине на Чіміна.  На його Чіміна.  Милого і маленького,точнісінько як каченя на кухлі.  Особливо у своїй яскраво-жовтій худорлявості.  Ось же бій.