Пробач

Холодна байдужість наповнює кожну клітинку тіла. Вона тече по венах і огортає розум. Дарує умиротворення. Під заплющеними повіками панує темрява, а тишу навколо не сміє порушувати навіть шум автомобілів під вікнами, аж поки над вухом не лунає вкрадливий шепіт:

- Надю...

Я різко розплющую очі, наче вириваючись із кошмару, і не одразу розумію, де знаходжуся.

Угорі люстра. Гаразд, люстра моя, ось тільки бачити її з такого ракурсу - доволі дивно.

Я лежу на власному ліжку, проте ступні торкаються килима – може, сіла на край увечері і не помітила, як поринула в сон? Долоні звисають обабіч, у мої шістнадцять уже не поміщаючись на постелі для одного. В очі ріже яскраве сонячне проміння, більше нагадуючи літнє пообіддя, аніж звичний зимовий ранок. Зараз ранок, правда ж? Нічого не пам'ятаю.

Я неохоче підводжуся й обсмикую низ майки. Окидаю оком кімнату, але все одно не можу збагнути, що мене насторожує – наче ж не помінялося нічого. Мовчки прямую на кухню.

Мама стоїть біля плити, тихо наспівуючи знайомий з дитинства мотив. Білосніжне волосся спадає їй на плечі, ховаючи обличчя. Однією рукою вона тримає ручку сковорідки, іноді смикаючи туди-сюди, іншою – порається лопаткою. Долинає приємне шкварчання, але в повітрі не вчувається аромат страви.

Тато незграбно кладе лікті на стіл і зосереджується на газеті. Обличчя виголене ідеально, ледь не до блиску, чоло розслаблене, хоча, читаючи мені в дитинстві казки, він часто мружився через проблеми із зором.

- Доброго ранку, - вітаюся, привертаючи до себе увагу.

- Привіт.

- Доброго ранку, сонечко, - промовляють ті навперебій, від чого на душі стає тепліше.

Мама оглядається на мене з сяючою посмішкою і пропонує млинці на сніданок.

- Твої улюблені, - додає вона, уже ставлячи порцію на стіл.

Я хутчіш беруся до страви.

Протягом усього сніданку батьки мило воркують, а я не можу натішитися, помічаючи і закарбовуючи у пам'яті кожну усмішку, ямочку на щоці і жартівливі слова. Млинці навдивовижу швидко тануть на язику, навіть не даючи насолодитися смаком, але така дрібниця аж ніяк не псує настрій. За кілька хвилин я вже не зважаю на це і просто з'їдаю все, що знаходилося на тарілці.