Пробудило мене, як завжди, ранкове проміння сонця, яке бажало перемоги над моєю лінню. Коло мого ліжка височіла низка давно забутих бібліотекарських книг. Ще з вечора вона здавалась маленькою купкою, а зараз величезною горою. Зовсім не палаючи бажанням, наша героїня почала бродити по кімнаті в пошуках одягу. Після довгих годин безвиході, вона знайшла «щось», але це «щось» зовсім не виправдало наших очікувань. Хоча б тому, що оранжева підколінка не гармоніювала з синьою в горошок шкарпеткою, а зеленій сорочці давно вже бракувало 2 ґудзиків. А сьогодні такий день!...
Звичайно вам буде цікаво, що то за день, і я вам відповім, та думаю не всі зрозуміють навіть якщо я все поясню, і як то кажуть, розжую. Мене взагалі тяжко зрозуміти. Більшість моїх друзів навіть не пробують збагнути ходу моїх думок, а якщо й втямлять то почути: «То й що?» мені не до вподоби.
Закинувши книжки в рюкзак, я попрямувала до виходу. Всі в домі ще будуть спати найближчі 2 години тож стараючись їх не розбудити, я оминала усі дошки, які стогнали наче мерці в своїх гробах.
Мій особняк оточували такі ж двохповерхові будиночки і невеличкий парк. За ним знаходився НСК (національний спортивний коледж), в якому навчались переважно хлопці, приблизно 70%, хоча й невелика кількість дівчат теж була. В цю частину колись входила і я, хоча цей час згадую смутно. Це був мій пік слави. Спочатку я ходила у волейбольний клас, впринципі, там я і прославилась , адже без мене жодна гра не проходила вдало. Моя слава «талісману» облетіла весь коледж, усі хлопці стояли за мною горою, не було нікого, хто б наважився перечити мені, чи критикувати мене. Звичайно яке ж життя без маленьких скандалів то ж швидко мені це надоїло.
Зараз я вчуся в Академії Мистецтв Національного Рівня (АМНР), що знаходиться через дорогу. Наші коледжі віддавна співпрацюють, тому я з легкістю перейшла в інший навчальний заклад. Це сталося досить спонтанно, а точніше я сама не зрозуміла як.
Одного сонячного ранку ніщо не віщувало БІДИ, та мій «сонячний ранок» тривав не довго. І ім'я цієї біди — Лілу, вона увірвалась у мій дім наче торнадо, не залишивши жодного шансу на порятунок. Пензлик у зачісці, тубус за спиною і руки в олійній фарбі давали нам зрозуміти куди ми прямуємо. «Ніяких пар сьогодні ,ти йдеш до мене , і це не обговорюється!!!»- з цими словами вона вломилась в мою кімнату, перелякавши мого кота.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Голограма світів
FantasyІснує чарівне місто Феліція, про яке більшість людей й думати забули. Та все таки через багато років забуття ключ до нього був віднайдений.
