—Дякую за вечерю, пані Юстино, було дуже смачно. —встав з-за столу високий, худий вусань у військовій формі. Слід за ним піднялися двоє юних хлопців. Один- кароокий блондин, худий як смерть, з синцями під очима, другий- синьоокий брюнет, ще з пухкими, рум'яними щічками.
—Хлопці, на дворі заметіль, що й господар пса з хати не вижене, може, переночуєте? Соломія вам на поді* постелить.
—Дякуємо, дядьку Тарасе, але нам потрібно йти.— сказав тихим хриплим голосом блондин.
—Ще раз щиро дякуємо!— вклонився пухленький, і, попрощавшись, вони вийшли з хати.
А Тарас не збрехав...
Темно, вітер гуде, снігу по коліно. Суворі зими в горах.
—А гарна ця Соломія... —мрійливо сказав синьоокий, якого, до речі, звали Василем.
—Дідько, Василю, в тебе лиш молодиці** в голові! Отямся, війна на дворі! — гаркнув кароокий Сергій.
—Сергію, ти теж такий був, коли лише потрапив у наші лави. —посміхнувся Чуб. Його справжнього імені ніхто не знав, та й це не важливо.
І вони замовкли. Діставшись до поляни, на якій була розташована криївка, вони облилися холодним потом.
По білому снігу розкидані червоні плями, вхід до київки навстіж відкритий, навколо тіла трьох їхніх побратимів.
Хотілося кричати, але з криївки почулася автоматна черга. Після слова:
—Надеюсь, это последний.
—Нет, Симирон говорил, что их, не считая его, восемь. Трое на улице, двое тут, где ещё трое?
Серце впало в п'яти, вони зрозуміли, що це про них.
Вони й подумати не могли, що Григорій Симирон, або так званий "Сніг" виявиться зрадником.
—Треба тікати!— тихо сказав Чуб, але почулися важкі кроки.
—Біжіть, хлопці, я їх відволічу!
Юнаки кинулися в бік села. Тим часом з криївки, один за одним вийшли десять НКВДистів.
Тепер Чуб зразумів, що в нього немає шансів. Але звіряча жала помсти сама дала в руки зброю. Той відкрив по червоних автоматну чергу. Та от біда, набої закінчилися, вистачило лише на трьох.
— Хто здесь!? — заволав червоний, і навмання почав стріляти, поранивши Чуба в плече. Той зойкнув, і цього було досить, щоб привернути увагу комуністів.
— Он здесь! — заволав інший, і почав стріляти в напрямку, звідки почувся зойк. Так, з п'ятої спроби, він влучив прямо в потилицю Чуба.
Тим часом хлопці вже майже дісталися села, та от халепа, біля лісу чергують п'ятеро москалів.
—Дідько, нам не вийти, треба відступати. — сказав Сергій. Та з-за спини почувся свист. Це виживші червоні. П'ятеро чергуючих повернулися та побачили повстанців.
Пролунали постріли...
Так і загинули повстанці. Ніхто не знає де їхні могили.
Не треба було йти в ліс. Треба було послухати Тараса...
_______________________________________________________________
401 слово.
*Під- горище
**Молодиця - дівчина
