Мистецтво мріяти

Частина 1

Пульс Ремуса відбивав шалений ритм у районі скронь. Кров, що линула до мозку, заважала повною мірою усвідомити почуте. Новина виявилася настільки несподіваною, що Ремус ніяк не міг зрозуміти, що відчуває.

Його господар, князь Філімонт Поттер щойно повідомив Ремусу, що той їде до Києва на навчання. Та ще й із князівським сином Джеймсом.

— Іди, Ремусе. Їдете завтра на світанку, щоб до полудня вже прибути до міста. Тож поспіши зібрати речі, — пан Поттер махнув рукою, показуючи Ремусові знак покинути кабінет, і повернувся до ділових паперів.

Вклонившись, Люпін вийшов у коридор і швидким кроком попрямував у бік саду, чекаючи знайти там Джеймса в компанії Пітера чи Лілі.

Ремус не помилився і знайшов компанію друзів, які сміялися, на дерев'яних лавках у тіні квітучих яблунь та вишень.

— Ремус! Батько вже сказав тобі? — Джеймс скочив зі свого місця поруч із Лілі, його окуляри покосилися, а неслухняні пасма темного волосся впали на очі.

Ремус кивнув головою.

— Так, я щойно з його кабінету. То була твоя ідея? — нахиливши голову, він засунув руки в кишені пошарпаних старих штанів.

Страх. Ось яке почуття викликало те, що сказав Поттер-старший. Відразу після хвилинного розчарування прийшов панічний страх не впоратися з тим, що на нього покладали.

— Моя. Ти ж нещодавно сказав, що почуваєшся тут марним, даремно займаєш місце та інша твоя нісенітниця, — Джеймс знизав плечима і відвернувся. На його обличчі промайнула ледь помітна образа. — Ось я й поговорив із батьком, попросив, щоб ти здобув освіту і міг працювати у нас.

Безсило видихнувши, Ремус простягнув руку до Джеймса, знову розвертаючи його обличчям до себе.

— Дякую, Джеймсе, справді, дякую. Це несподівано... і я не впевнений, що мені під силу впоратися з цим. Секретарська справа – складне заняття, не кожному воно вдається. Не хочу розчарувати князя Поттера.

На цю заяву Джеймс лише відмахнувся. Рух його руки був такий схожий на звичний жест Поттера-старшого, що Ремус подумки посміхнувся цій деталі. Джеймс був точною копією батька.

— Не кажи дурниць: батько обожнює тебе, ти йому як другий син. І не думай, що після закінчення навчання одразу візьмешся до справ. Хоч би як київська школа не була хороша, Грюм влаштує тобі додаткові заняття. Ця поїздка швидше буде маленьким відволіканням.