Засновник темного шляху

Зарозумілість. Частина третя

Однак, ще трохи погладивши перстеник, Дзян Чен примусив себе вгамувати свою ворожість.

Зрештою, він був очільником могутнього ордену, і не міг діяти так само імпульсивно, як Дзінь Лін - він мав постійно тримати у голові різні факти про заклиначів. Після того, як орден Цінхе Нє втратив весь свій вплив, ордени Ланьлін Дзінь та Ґусу Лань залишилися дуже близькими - зокрема через особисті стосунки їхніх очільників. Дзян Чен, який не зміг зав'язати таких потрібних знайомств, вже й зараз серед них трьох був не в найкращому становищі. Ханьґуан-дзюнь, або ж Лань Вандзі, був у заклинацькому світі фігурою досить впливовою і шанованою; не кажучи вже про те, що його старший брат, Лань Січень, був очільником ордену Ґусу Лань. Брати чудово ладнали між собою, тож сваритися з кимось з них було далеко не найкращою затією.

Окрім того, його меч, Саньду, ще ніколи не зустрічався в битві з Біченем, тож він не міг передбачити, хто ж візьме гору у бою. І хоч він і володів смертоносним Дзидянем, сімейною реліквією, але й слава гуциню Лань Вандзі, що носив ім'я "Вандзі", також йшла поперед нього. І що найбільше не любив Дзян Чен - так це невпевненість у власному успіхові. Поки він не переконається, що зможе здолати Вандзі, він не схрестить з ним мечі.

Дзян Чен повільно опустив ліву руку, якою він гладив перстня. Лань Вандзі виглядав вкрай серйозно - скидалося на те, що він збирався стояти на своєму до кінця, тож Дзян Чен зрозумів, що гра в злодія йому аж ніяк не допоможе. Він прийняв рішення притримати помсту до кращих часів; він озирнувся і, помітивши, що Дзінь Лін, ніби та риба, беззвучно відкриває та закриває рота, гостро відізвався:

– Якщо Ханьґуан-дзюнь хоче покарати тебе, то я йому це, певно, дозволю. Його можна зрозуміти - як инакше він втримає дисципліну серед власних учнів?

Його тон звучав вкрай саркастично, але ніхто так й не зрозумів, з кого саме він глузував. Лань Вандзі, який ніколи не жадав перемоги у словесних дуелях, вдав, ніби нічого не чув. Дзян Чен знову озирнувся і уїдливо процідив:

– То чого ти став, що той стовп? Думаєш, здобич сама себе зловить та ще й кинеться прямо на твій меч? Якщо до сходу сонця ти не знайдеш того нікчемного духа, не смій більше показуватися мені на очі!

Дзінь Лін кинув на Вей Вусяня жорсткий погляд, але, вочевидь, був надто наляканий, щоб нагородити подібним і Лань Ванді - людину, що буквально закрила йому рота. Тож він повернув меч у піхви, так-сяк вклонився двом старшим чоловікам і гайнув до лісу з луком у руках. Лань Сиджвей тим часом заговорив: