привиди минулого

Навчитися нормально жити для Джеймса це єдина нездійсненна місія.

Він так вирішив для себе і відмовлятися від цієї думки не збирається. Адже неможливо жити нормально, коли кожну секунду життя тебе переслідують привиди минулого. Ці примари мають обличчя та імена, саме це робить ситуацію в тисячу разів більшим лайном. Ці обличчя, які кожну секунду отруюють його існування, які змушують стискати зуби щоразу, коли з'являються перед очима. Найчастіше він бачить Роджерса, Бакі шкодує, що не може підійти і вибити всі його ідеальні зуби. Стів вічно дзижчить над вухом, як набридливий москіт у кімнаті посеред літньої ночі, повчає і дивиться з їбучим розчаруванням у погляді, коли в Джеймса все знову йде через дупу, а чергова спроба прийнятного соціального контакту провалюється.

«Якого біса ти тоді звалив у минуле, розумнику?» — кричить Бакі, кидаючи в стіну ні в чому невинний рокс, але варто лише раз моргнути, як знайомої постаті вже немає, наче і не було зовсім. А Джеймс тремтячими руками хвилин п'ять збирає уламки по всій кухні і намагається відтерти слід кави на стіні.

Його не забувають і інші, Брок з'являється наче чорт з табакерки, але рідше, це єдиний з усіх, кого Барнс не так уже й проти бачити. Рамлоу був пизданутий на всю свою голову найманцем Гідри, але чомусь у своєму примарному вигляді був не таким вже й жахливим. Можливо, що хворий мозок Бакі просто намагається знайти в спогадах найкраще, що було за часів Гідри та показати це ще краще. Що ж, у його свідомості це виходить чудово, тому що Брок якщо і починає йому виїдати мізки, то тільки за якусь справжню лажу, іноді даючи відносно слушні поради.

Інших примар чимало, деяким імена доводиться вигадувати, бо мозок відмовляється згадувати ім'я ще однієї жертви з часів Гідри. Не сказати, що Джеймс дуже жалкує про це упущення, легше не пам'ятати хоча б це. Такі найчастіше мовчать і не затримуються на довго, просто виникають звідкілясь, питають щось на кшталт «Навіщо?», а потім зникають. Цих Барнс навчився ігнорувати найшвидше.

Бакі ніколи не заповнював список, але чітко впевнений, що примар більше сотні. Він не хоче знати точну кількість, якщо чесно.

Буквально викрадений із в'язниці Земо іноді теж здається примарою, тому що поки той не починає говорити, то виявляється майже непомітним у приміщенні, тільки чуття підказує Барнсу те, що він у кімнаті не один, точно так інтуіція сповіщає і про решту його «гостей».