Сміятися заборонено. Книга перша.

Частина 1

* * * * *

Царство Мертвих.

Він ледве волочив ноги кам'янистою стежкою. В голові туманилось, перед очима все пливло, йому не було ніякого діла до блідих квітів асфоделя, якими поросли безмежні луки по обидва боки. У цьому світі не було сонця, замість нього — білястий диск на темному полотні. Його тьмяне світіння злегка висвітлювало дорогу подорожуючого, від чого вона ставала ще важчою. Кінцівки не слухалися, він час від часу оступався на камінні, що траплялося на шляху. Поруч пролітали безтілесні легкі тіні померлих. Йому було чути їх стогін, ледве вловимий і подібний до шелесту зів'ялого листя. Могильним холодом віяло з усіх боків похмурого царства, сильним вітром сковуючи і пронизуючи до кісток.

Молодий чоловік і сам не знав, звідки бралися сили йти далі. Згорбившись, притискав до живота долоні, намагаючись сповільнити кровотечу. Але з кожною хвилиною все складніше було вести запеклу боротьбу за власне існування. Йому здавалося, що варто тільки на мить дати собі розслабитися, заплющити очі більше, ніж на секунду, і відразу стане одним з привидів, що снують навколо. Здасться без бою, втратить самого себе без шансу на порятунок. Мандрівник не пам'ятав, хто він і як тут опинився, не відав звідки взялися всі ці рвані рани, але твердо був переконаний, що йому необхідно йти вперед, адже не просто так посеред поля знаходиться ця стежка.

Дихати ставало все важче. Холод голками пронизував легені, від чого кожен подих перетворювався на пекельні муки, упереміш з гострим болем, що полонило змученого мандрівника. Піхви з мечем тягли до землі, але знайти в собі сили, відстебнути їх і кинути зброю посеред дороги не міг. Він не бажав зупинятися ані на мить. Краще впасти бездиханим, коли життя покине тіло, ніж здатися живцем.

Чоловік раптово зупинився. Квітучі поля закінчилися, попереду розкинулися лише простори випаленого ґрунту, в тріщинах якого виднілися язички полум'я вогняної підземної річки. І лише стежка залишалася незмінною і вела по схилу вгору до величного замку в готичному стилі, розташованому на височині скелястої місцевості. Його вже можна було роздивитися неозброєним оком. Кам'яне різьблення прикрашало фасад, а над порталом виднілася мозаїка страшного суду. Ковані шпилі двох вузьких веж здіймалися далеко вгору, через що з такої відстані їх уже майже не було видно. Але крім цих високих дзвіниць, замок оточувало безліч інших загострених веж розмірами поменше. І всі вони вказували на вертикальну спрямованість споруди. Через велику кількість візерунків, орнаментів та подовжених фронтонів складалося відчуття, що будівля охоплена вогнем. На фасаді виднілися стрілчасті вікна. У центрі над порталом красувалася величезна троянда-вітраж — кругле вікно, діаметром близько десяти метрів, прикрашене фігурною палітуркою з хитромудрих візерунків, які нагадували квітку, що розпустилася. Численні арки та напіварки надавали будові певної невагомості та легкості.