Клієнт завжди правий

Love talk

Хьонджин іноді задає собі цілком логічне питання про те, де він так сильно у минулому житті накосячив, що в цьому житті він розплачується? Тобто, замість того, аби працювати за спеціальністю (а в нього є гарний диплом перекладача-лінгвіста, навіть звучить солідно, і він дійсно не розуміє, чого Синмін та Чонін постійно з нього сміються), він застряг в самому низу соціальної піраміди, а саме – набиває людям татуювання не в самому пристойному салоні міста. І в цьому частково винен Чанбін, хоча Хьонджин вже не впевнений у цьому.

Все почалося на другому курсі, коли Хьонджин добряче напився на вечірці з нагоди дня народження когось зі старшокурсників (навіть якщо Хван сильно постарається, чорта з два він згадає ім'я іменинника, але не те щоб йому було якесь до цього діло) і програв Чанбіну бажання. І ця свиня корейського походження вирішила так відігратися на Хьонджині, що загадала, аби брюнет зробив собі пірсинг. Добре було б, якби Чанбін вибрав вуха. Ніс, теж ніби нічого. Брови, він би пережив. Але Со вирішив познущатися конкретно так, тому пробивали йому пупок. Досить дивний вибір, якщо врахувати, що пупок серед хлопців – не найпопулярніша локація для пірсингу, але Хьонджин був задоволений і тим, що це не соски (щоправда, озвучувати цю думку не став – а то у Чанбіна прокинеться нездоровий ентузіазм, і тоді Хьонджин взагалі пошкодує, що назвав своє ім'я на першому курсі у другий навчальний день, коли сів до нього за парту).

Салон теж Чанбін обирав – вибрав якийсь невеликий, не дуже помітний заклад на околиці міста, але недорогий, і тут хазяйнує його старший брат. Сам по собі Йонхо нічого з себе не уявляє – татуювань не робить, різні частини тіла не проколює, але виторг збирає та й по податковим ходить (тут якби Хьонджин хотів розібратися в цьому Бермудському трикутнику, без ста грамів ніяк). І під час процедури Хьонджин, здається, проклинав все на світі – Чанбіна, майстра, Йонхо, того невідомого іменинника і навіть того, хто створив алкогольні напої. Боляче було – пиздець просто як, а ще й потім нудило, як тільки він зміг сісти (так ще й блював він потім у дбайливо підставлений тазик, поки його бідний шлунок не став геть пустим), а Чанбін – вилупок ще й той, бо все сидів та безсоромно реготав, поки Хьонджин реально страждав на кушетці.

– А виглядає симпатично, – зробив він свій авторитетний висновок, коли через пару днів валявся у ліжку Хвана в його кімнаті у гуртожитку, наїдаючись сирних кілечок і спостерігаючи, не без цікавості за тим, як Хьонджин, висунувши кінчик язика, з особливою уважністю обробляв прокол спиртом, – тобі личить.