Біжучи закривавленим коридором від самої смерті, Анасія подумки пообіцяла собі зійти із течії буття, та жити справжнім, насиченим життям. Якщо, звісно, сьогодні вона виживе.
Чи було її існування напрасним? Чи була хоч якась користь від її присутності? Перед очима почали маячить лихі спогади: кожна помилка, кожен недолік, кожен сумнів. Короткі епізоди заполонили думки... Смерть Теодора. Вічний смуток. Пролиті неодноразово сльози. Одна помилка за іншою. Схибиш один раз — шкодуй одвічно.
Коридор, здавалося, був нескінченним. Скільки іще метрів залишилось? П'ять? Десять? Їй треба було якнайшвидше дістатись запасного виходу. Довге золотаве волосся поприлипало до мокрої від поту шкіри, ноги тремтіли, але дівчина бігла не спиняючись. Деякі стіни галереї із коштовними витворами мистецтв із різних куточків світу були забризгані кров'ю. Колись неперевершені експонати уже не врятувати... Бездиханні тіла працівників, краплі червоної, майже чорної рідини на стінах білого кольору, тупотіння її черевик по зеленому килиму. Здавалося, усе це було нічним жахіттям, яке от-от повинно завершитись.
Діставшись залізної двері запасного виходу, що знаходилась біля бетонних сходів на другий поверх, Анісія озирнулась. Навіщо взагалі треба було йти до цієї галереї настільки запізно? Через те, що хотіла втекти від самотності? Або задля натхнення? Почувши що в її маленькому містечку влаштовують виставку робіт на честь нещодавно померлого художника, дівчина неабияк зраділа. За свої дев'ятнадцять років вона була лише на трьох заходах: занедбаний цирк, виступ якогось починаючого співака, та на виставі. В останній, до речі, Анісія вдерлася потайки, бо білети були вкрай недешеві, а її душа потребувала краси.
А тепер ця виставка... Може, усе це було сплановано? Може, не було й ніякого художника, і всі ці картини — просто якісні підробки? Але було дещо дивне в усьому цьому... Усі тіла жертв буду знекровлені. Впалі щоки. Побілілі очі. Страшний укус. Останнє було найжахливішим. Моторошні сліди від величезних щелеп, більших за вовчі, були на горлянці кожної із жертв.
Треба якнайшвидше давати драпака звідси. Анісія обережно смикнула ручку. Вдруге. Втретє.
— Дідька лисого, — стиха пробурчала вона.
Двері було зачинено.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Ерідан
FantasyАнісія звикла до нудного буття та жорстоких реалій. Одного разу, після чергового робочого дня, дівчина іде до галереї, де її життя перевертається із ніг на голову. Істота, яку вона зустрічає, змінить усе, змусить засумніватись майже у всьому. Так по...
