Невдале згвалтування, або як я стала рабинею почуттів.

вступ.

У вас колись боліло серце? А душа? А чи різали ви колись палець? Чи здавали болючі аналізи? А відрізняєте ви фізичну біль від моральної? І чи самі завдавали болю?
А чи замислювалися ви над своїми вчинками,що залишають рани на серці? А обіцяли і не виконували? Навіщо тоді обіцяти? Щоб кидати слова на вітер? Щоб виглядати героєм 5 хвилин... Але ж ваші обіцянки хтось слухав? Ви обіцяли прийти і забули. Ви обіцяли подзвонити і не найшли час. Ви мали написати та не захотіли. Але вашого дзвінка,повідомлення і перебування поруч так чекають..!

Буває,що людина своєю поведінкою вбиває в нас все хороше,що ми відчували до неї.

І стається так,що і "люблю" не помагає. І стається діалог:
- Я тебе люблю.
- Пізно.
І вже не сниться вночі,не впадає в очі,не шукаєш в прохожих .
Але з часом біль минає. Хороше повертається. Та щось не те...
От бачиш людину і... І знову серце в п'яти. І перехоплює подих... Хочеться бути поруч,обійняти і взяти за руку! Але... Це не можливо. Ти проходиш повз,не потиснувши руки..