Геніальні мадхен

Вбивство «Під чорним орлом»

Анна проходила світлими вуличками Львова. Нині був погожий день: Ринкова площа гомоніла сотнями яток, люди здавалось сяяли від погожого дня. Анна добре їх розуміла, адже кілька днів періщили дощі і цей сонячний оазис здавалось не зруйнує ніщо.
Анна була дівчиною дев'ятнадцяти років, з густим золотисто-шатеновим волоссям і сірими очима, яка вже встигла прославитись на своє рідне місто.
Її близька подруга Ксеня була криміналістом, та й сама Анна ще з далекого дитинства мріяла стати детективом. Дівчина обожнювала книги і читала їх днями й ночами. Скоро в її голові сформувалась «бібліотека» в якій було море інформації на будь-який смак та колір.
Одного разу, ламаюча голову Ксеня завітала до її квартири-мансарди біля Львівського Оперного Театру і розповіла про вельми дивне вбивство людини.
- Скидається, ніби це самогубство. - говорила тоді вона - Дівчина  повісилась на люстрі, але на її зап'ястях були гематоми, наш патологоанатом Сашко одразу сказав про це мені, але все ж знання про те, що це вбивство аж ніяк не полегшує справи. Аню, я не знаю що робити.
- Краще міцніше тримай свою філіжанку, ось-ось кава вил'ється.-лиш відповіла дівчина.
Тоді виявилось, що потерпіла збираючись заручитись з хлопцем, «розкопала» його кримінальне минуле, а саме вбивство своєї колишньої дівчини і він, не бажаючи мати лишніх свідків вбив кохану. Його посадили у в'язницю, а Анна з Ксенею прославились на весь Львів як
«Геніальні Мадхен», а невдовзі відкрили своє детективне агенство з такою ж назвою.
І ось, сьогодні Анна поспішала до агенства яке знаходилось на Ставропігійській вулиці.
Перед дверима тупцяв хлопець зі світлим волоссям.
- Вітаю пані, Ви певно Анна Вуїчко?
- Так, це я. З ким маю честь говорити?
- Я до Вас, кхм, у справі.
- Добре, проходьте. - дівчина відчинила двері пускаючи хлопця всередину.
На вигляд йому було років двадцять. Солом'яне волосся майже торкалося підборіддя, а бурштинові очі виблискували сумними іскрами.
Приміщення мало світлі, білі стіни. По центру сяяло сонячним світлом вікно, а з обох боків від вікна стояли два столи. Ксеня сьогодні запізнювалась.
- Прошу. Розповідайте.- Анна сіла за своє робоче місце і кивнула хлопцю на стілець.
- Мене звуть Олексій Лужний. Я прийшов до вас у справі. Позавчора вбили мою сестру Олену Лужну.
- Я дуже співчуваю. Чому Ви не звернулись в поліцію?
- Я звернувся, але вони звертають все на нещасний випадок. Я почув, що Ви мали колись схожу справу і сподіваюсь, що Ви мені допоможете.
- Розкажіть мені більше.
- Моя сестра, Олена працювала в тутешній аптеці-музеї. Позавчора вона як завжди пішла на роботу о дев'ятій ранку, але о шостій не повернулась. Я пішов до неї на роботу. Її співробітник Северин вже йшов додому і сказав що до Олени хтось прийшов і вони зайшли в кабінет. Він сказав, щоб ми зачинили аптеку і я погодився. А в кабінеті лежала Олена. Спочатку я подумав, що вона надихалась якихось трав і втратила свідомість, але тоді я побачив вазу в кутку. Вона була повністю заповнена ліліями. У моєї сестри була жахлива алергія на лілії, яка могла призвести до летального випадку. Так і сталось.- Олексій зітхнув - Лише найближчі знали про це.
- Анно привіт!- в кімнату зайшла усміхнена Ксеня- У нас клієнт?
- Так. Сідай і допомагай.
- Вітаю, Оксана Діденко.
- Олексій Лужний.
- Ви можете написати список людей, що знали про алергію Олени?- звернулася Анна.
- Так звісно.
- Тоді ось вам папір і ручка, а я поки розповім все моїй колезі.-Олексій швидко почав писати, а Анна з Ксенею обговорювати справу.
- Чи є у Вас контакти цього Северина?
- Так, але сьогодні якраз його зміна в аптеці. Та й взагалі він найближчим часом працюватиме там сам.
- Дякую. Залиште будь ласка свої контактні данні, щоб ми могли повідомляти вам про стан справи.
- А ще, якщо Вам не важко- звернулась до хлопця Ксеня- напишіть контактні данні людей з цього списку.
- Так, звичайно.
Через кілька хвилин «мадхен» залишились наодинці.
- Пропоную для початку завітати до цього Северина, він бачив можливого вбивцю, тож його показники для нас дуже важливі.- сказала Ксеня.
Вона була дівчиною зі світло-каштановим волоссям і пустотливими зеленими очима. Коли дівчина усміхалась, на її щоках з'являлись ледь помітні ямочки.
- Так, дзвони Марині.
Марина Вовк була їх доброю знайомою. Дівчина з освітою художниці чудово малювала фотороботи і в поліції часто користувались її здібностями, адже вона була сестрою їх патологоанатома Сашка. Там вона подружилась з Ксенею, а потім і з Анною.
Дівчата зустрілись «Під чорним орлом». Марина заплітала своє й без того коротко стрижене волосся кольору воронячого крила в тугий хвіст.
Увійшовши в аптеку дівчата одразу побачили високого хлопця.
- Вітаю пані.
- Вибачте, Ви Северин?-запитала Ксеня.
- Так. Ми знайомі?
- Поки ні. Ми тут у справі бідолашної Олени Лужної. До нашого агенства завітав її брат і ми будемо дуже вдячні, якщо ви опишете того чоловіка якого бачили, нашій художниці.
- Звичайно. Прошу пані.
- Марино сідай.
- Ну що ж, я досить файно його роздивися. Він мав такий, трохи гачкуватий пахняр, себто ніс. Очі в нього були вузькуваті, а на лобі багацько зморшок. На лівій здається, щоці він мав такий страшнуватий шрам, ніби хтось приклав до неї гарячий метал. Губи були вузькі, а  саме обличчя ніби трикутне. - ще хвилин з десять Марина щось виводила в своєму блокноті, а тоді під схвальний кивок Северина показала результат мадхен.
- Ну і мурмило.- промовила Ксеня.
- Не погодитись важко. То навіщо він приходив?
- Ну, він зайшов, спитав де можна знайти дзіню на ім'я Олена. Я спитав навіщо, але тут вона сама вийшла і сказала, що зачинить аптеку і я можу йти. Вони пішли в кабінет, а я не міг ніде знайти свій капциліндер тож затримався. Тоді прийшов Оленчин брат ну і я вже пішов, а на ранок.. Шкода Льошку, вони ж були сиротами, Оленка єдина хто в нього залишилась, а тепер навіть її нема.
- Добре, дякуємо Вам Северине.
Вийшовши з аптеки дівчата попрямували Друкарською вулицею де скоро розійшлись. Ксеня пішла з портретом до поліції, Марина додому, а Анна зайшла в кав'ярню на філіжаночку кави.
«Не може все бути так просто.- думала дівчина- Треба буде перевірити той кабінет на інші виходи.»
На наступний день Ксеня з Анною знову попрямували  до аптеки. Северин вислухав їх і запустив до кабінету. Це було тісно заставлене приміщення. На вікні були ґратки, тож через нього вибратись було неможливо. Вентиляційні отвори теж були замалі.
- Аню,- Ксеня вказувала на стелю- дивись.- над ними  було не до кінця зачинене мансардне вікно.
- Через нього хтось вилазив.
- Або залазив.
- Що? Аню що ти маєш на увазі?
- Зранку прийшов лист з поліції. Вони знайшли того чоловіка, але у нього є алібі. Бачили як він вийшов з чорного ходу. Але одна жінка стверджує, що бачила на даху фігуру. Це була дівчина.
- Ходімо, зайдемо в кав'ярню і переглянемо список Олексія. Виключимо звідти всіх чоловіків.
Примостившись в кав'ярні дівчата оглянули список.
- Отже викреслюємо Северина Цюпило, Олексія Лужного, Сергія Ґриджина і Марту Лужну.
- А остання це хто?- поцікавилась Ксеня.
- Наскільки я зрозуміла, це їхня двоюрідна бабуся, але нині вона проживає в Тернополі. Дзвони Олексію.- через кілька хвилин хлопець сидів поруч з ними.
- Олексію, допоможіть нам будь ласка. Чи хтось з цих людей має якісь проблеми зі здоров'ям?
- Так, ось тітка Василина Посунько паралізована на ноги.
- Ясно, залишається кілька людей. Євгенія Лужна?
- Наша троюрідна сестра, нині вона в Італії.
- Катерина Клюца?
- Найкраща подруга Олени. Вона не знаходить собі місця і нині знаходиться в лікарні.
- Іванка Лайшин?
- Це моя наречена.
- Вона мала нормальні відносини з Оленою?
- Ну... Не зовсім. Вони часто сварились. Ви ж не думаєте?..
- В списку є ще дві підозрювані. Розкажіть нам хто такі Злата Мороч і Зоряна Гузь?
- Злата це донька Жені. Тієї, що зараз в Італії. Взагалі вона Лужна-Мороч бо її мама відмовилась брати прізвище чоловіка. А Зоряна, це Оленина начальниця.
- Отже Іванка і Зоряна. Спочатку провідаємо пані начальницю.
Невдовзі вони були на Староєврейській вулиці. Пані Зоряна чемно зустріла їх і розповіла, що вчора була в іншому кінці міста і це можуть підтвердити одразу кілька людей.
- Не хочу Вас засмучувати Олексію,- говорила Ксеня крокуючи до наступної підозрюваної- але схоже Ваша наречена наймовірніша вбивця Вашої сестри. Розкажіть нам в чому заключались їхні сварки?
- Ну взагалі Олена казала, що вона мені не пара і тому подібне. Мені завжди здавалось, що ці двоє знають більше ніж я. Ми пришли.
Їдучи в ліфті Анна міцно стискала в кишені невеличку серветку, мокру від хлорофілу.
- Іванко,- промовив хлопець заходячи до квартири- прошу тебе, спокійно. Тобі просто зададуть кілька питань.
- Так.
- Що?
- Це я її вбила.
- Що?
- Іванко,- Анна зайшла до квартири- будьте так ласкаві, розкажіть нам причину вашого вчинку.
- Я розкажу. Олена побачила як одного дня я готувала одну мікстуру. Вона ж фармацевт, зрозуміла, що я хочу отруїти її любого братика, адже він збирався частину акцій своєї компанії переписати на мене. Але тепер вона дорого платиться за свою цікавість.- очі дівчини не по доброму зблиснули, але Анна одним кроком подолавши відстань між ними притиснула серветку до її носа. Дівчина  звалилась на підлогу.
- Ну що ж друзі. Викликайте поліцію.