Дотик долі

Емма

Кімната. Темна кімната. Єдиним світлом у ній була лампа, яка стояла на столі. За ним в інвалідному кріслі сиділа дівчина. Вона щось писала. Час від часу її рука починала тремтіти, а плечі здригатися. Через деякий час все припинилося. Дівчина відклала ручку у сторону і взяла аркуш до рук та почала перечитувати написане.

"Семюель, мій любий Семюель...

Вибач мені... Я принесла тобі стільки неприємностей. Мій брат дуже любить мене і змусив тебе одружитися зі мною. Так, я все знаю про ваш договір і від цього мені ще важче. З дитинства я стала тягарем для своєї сім'ї, а тепер і для тебе. Мені дуже шкода...

Я зіпсувала тобі життя... Але як би егоїстично це не звучало, хоч трохи, але я була щаслива. Ти, наскільки це було можливо, добре до мене ставився. Не знаю чи зміг би хтось інший.Так, ти мало проводив зі мною часу і був з іншими дівчатами. Але ти й не дорікав мені ні в чому. Я дуже вдячна тобі за це.

Сподіваюся, що через деякий час ти знову одружишся з дівчиною, яка зробить тебе щасливим і у тебе з'явиться справжня родина. Я буду дуже рада, якщо це станеться. Ти чудовий чоловік, який заслуговує простого щастя.

Я б дуже хотіла залишитися для всіх, тією маленькою дівчинкою, яка завжди посміхалася і любила балет. Хочу, щоб усі згадували мене з посмішкою.

Скажи, братові та мамі нехай не плачуть і що я їх дуже любила. Я вдячна їм, що всі ці роки, вони підтримували мене, але просто я вже не можу так жити. Це надто важко... Сподіваюся, всім стане легше жити далі.

Прощавай, Семюель. Мій найпрекрасніший чоловік, якого я встигла по-справжньому полюбити.

З любов'ю Емма."

Після дівчина поклала аркуш на стіл намагаючись стримати сльози. Без сумніву, це їй вдавалося важко. І хоч на її обличчі були сльози, в очах можна було побачити рішучість.