Хмиз чи ґрунт

Розділ 2

Докришивши подвійну порцію салату, наливши олію, я потягнулась за сіллю, та почула, що двері на кухню знову відчиняються. Бабуся не дивилась мені в очі і нічого не сказавши, одразу сіла на лаву, що стояла позаду мене і тоді тихо мовила: «Помий руки та сідай поруч.»
Опускаю руки в миску з чистою водою, витираю їх рушником. Повернувшись до бабусі я побачила коробку розміром з книгу. Сівши поруч, я розгледіла на коробці срібні вигравірувані слова «Дай полум'ю час стихнути.»

Бабуся весь час дивилась на коробку, що лежить на колінах не торкаючись її.
«Тут є те, що тобі залишила мама, ці прикраси дадуть тобі більше, ніж я за весь цей час.» - коли вона відкривала коробку , першим мені примітилось довге намисто з чорного бісеру, поряд чорна стрічка посередині якої розмістився символ, формою схожий на півмісяць, який звисає до низу і срібні дзвіночки нанизані в перемішку з червоним бісером, деякі намистини були помаранчеві, а деякі жовтуваті, вони нагадували вітер між сонячних променів.
«Дивись на мене- це тепер належить тобі, ніхто не має права забирати у дівчини прикраси і вишитий власноруч одяг, якщо запитають, скажи, що прикраси належали прабабусі.»
«Але ж ти сказала, що це моєї мами!» - мені було страшно, моя усміхнена бабуся зникла і тепер нагадувала грозову хмару, в якій я була нещасним птахом , який потрапив у її силки. Зазирнувши в її очі, я жахнулася побачивши сльози.
«Пробач, я не хотіла кричати, бабцю, ну ти чого, ти раніше ніколи не говорила про маму так довго і не розповідала ні про який спадок, я рознервувався, от і все.»- поклавши скриньку на лаву бабуся приклала руки до очей та глибоко видихнувши сказала: «Це ще не все, тепер з приводу одягу.» - і пішла до виходу з кухні. Поспішаючи за нею, я не одразу збагнула, що перейшла на крик, не пам'ятаю, що саме я крикнула, але це не змусило бабусю зупинитись чи глянути на мене. Зупинившись біля їх з дідом шафи , вона присіла та відкрила нижню шухляду, діставши з неї виріб з сіруватого льону з ... зеленими нитками? Мені відняло мову, це що, для мене? Сама ж вчила, що про такі нитки жінкам варто навіть не мріяти.

«Пішли на кухню, там договоримо.» Я все дивилась на цей відтінок зеленого, такий нетутешній. Разом з чимось, з сірого льону, бабуся дістала чорний куцик та сорочку білим по білому. Зі швидкістю равлика я повзла за бабусею. Закривши за собою двері кухні, я  сіла на крісло, замість лави, поруч з бабусею. Вона подала мені коробку з прикрасами і зупинила погляд на сорочках та куцику, який дістала з шафи.

«Трьох тобі вистачить, далі зможеш пошити ще, якщо будеш поводитись правильно. Почнемо з куцика, я не вчила тебе техніки чорним по чорному, бо це вважалось богохульством , ще за часів моєї молодості, але вона має властивість охороняти власника, тому не вдягай без потреби!» І ось тут до мене дійшло - я кудись їду.
«Сорочка білим по білому - на кожен день, як і та в якій ти зараз, але в цій вшиті слова яких ані ти, ані хто інший бачити і знати не має, а от сіра- ця належить тобі, вона, як і прикраси - твій спадок, головне не вихваляйся ним, на цьому все.»

«Марко заходив?»
Я ствердно киваю головою та помічаю як бабуся стискає уста до біляння.
«Сильно розгнівався? Що сказав?»
«Сказав приготувати побільше.» Дідусь завжди змушував її посміхатись.
«Значить пішов за дровами, ця його бісова пам'ять до деталей.»
«До нас завітають люди, вони не будуть схожі на тих дітей, яким ми допомагали прихистком або які перечікували літо.» Піднявшись з крісла я підійшла до печі, її жар студив мою голову.