Морози на Дні Загиблих були суворі, бабця відчула це в повітрі, яке змусило її закашлятись. Серце скажено билось в грудях, яка ж вона самовпевнена боягузка. Як можна було думати, що її не знайдуть ? Чому ми не відправились у мандри після її повноліття?
Піднявши очі до неба жінка побачила рожеві та жовті хмари, які передвіщають морози.
«Якщо буде так холодно, то захисниця з мене ніяка, мабуть, на це вони й сподіваються.»
Повернувши голову до будинку, вона згадала як вони розфарбовували свою хатинку, коли дівчинці було п'ять. Вже тоді вона бачила чому її батьки були певні, що дитя не виживе за нової влади.
Тим часом до селища рухалась кремезна колісниця з трьохсотрічного багряного дуба. Двоє дівчат, що керували конями сміялись та сперечались хто купить більше цукерок на монети, які вони отримають за роботу.
В далині Орися почула стукіт копит, вона давно не бачила цих прекрасних тварин.
«Хоч щось хороше»- подумала вона і повільно пішла до воріт. По дорозі їй чомусь згадалось, як їх двір виглядав улітку. Як квіти та фруктові дерева робили цю ділянку землі схожою на рай, стільки зелені й завжди босонога та усміхнена дівчинка поруч з нею.
«Моя люба дівчинко, аби ти тільки знала, що світ, який ти знала був міражем, який ми підлаштовували під твої потреби, бо хотіли забутись самі.»
Колісниця зупинилась біля зелених воріт, через сьогоднішній молодий сніг, на воротах виднілась тріснута фарба.
З колісниці вистрибнув рудий худорлявий чолов'яга, вдихнувши повітря носом він повернув голову до Орисі та посміхаючись сказав: «Як там перетворення ящірки у кошеня? Успішно?»
Якби зараз була ніч, весь вигін був би осяяний його посмішкою. Але шелест намистин його компаньйонки не просто показав її статус, але й трошки налякав. Золоті дзвіночки, перлина замість дукача та бурштинові нитки на всі груди. Скільки ж там ниток? Каміння було різної форми, розміру та відтінку, вона без натяку на страх носить на собі купу грошей.
«Гарні, скажи? Сама іноді не вірю що це моє. Але якщо співпрацювати з вдячними людьми, можна отримати цей потаємний дар просто так, уявляєш? Хоча знаєш, дивлюсь на три ниточки твоїх баламутів і аж сльози навертаються.»
Захованими у рукавиці руками жінка попросила стару підійти ближче та роздивитись свій скарб краще.
Третьою була дівчина тіло якої повністю було заховане у шари одягу. Якби не її червоні щоки та байдужий погляд здалося б, що пальто ходить самотужки.
«Нехай діти підуть зараз, не змушуйте їх чекати.» голос Орисі був твердий і не залишав місця відмові.
Чоловік повернув голову до дівчат і сказав: «Та які ж це діти? Дівчат їх віку вже бажано перевіряти, а знаєш, ти права, почнімо з них.» - підійшовши до малечі він витягнув з сумки через плече синюватий глиняний глечик.
«У вашому віці ще не можна носити рукавиці, тому мені дуже приємно, що ви погодились на стрічки.»- дівчата стояли перед ним, він присів, що б бути з ними на одному рівні та перевірив кінчики стрічки на наявність вогню. Оришка слідкувала за його діями як мати ведмедиця, готова кинутись і роздерти його на шмаття.
"Дуже добре, залишилось головне, потрібно лише відпити з цього глечика та отримаєте монетки."- дівчата переглянулись,- "Там просто вода, зрозумійте мене я приїхав здалека, в нас такі традиції гостинності, нумо"
ВИ ЧИТАЄТЕ
Хмиз чи ґрунт
FantasyЖиття з бабусею та дідусем було простим, але завжди сповненим пригод, в нашому селищі було мало людей, але я мала вишивку, мала грубу, яку кожного року розмальовувала новими барвами і хотіла колись набратись сміливості запитати чому все моє життя пр...
