Дорогоцінне золото її вогняного волосся потроху тьмяніє, а виразний погляд смарагдових очей губиться, її очі повільно набували кольору глибокого чорного оніксу. Но́ва навіть не уявляла яка участь її очікує, адже її кров належить найдавнішому загубленому поколінню салемських відьом. З кожним днем маленька дитина втрачала розум, вона впадала в безпам'ятство, де її ніхто не смів тривожити. Отак, у мареві, вона жила останні роки. Ця слабка дівчинка катувала себе зсередини. До тями вони прийшла тільки тоді, коли над нею схилився лікар психіатричної лікарні, він повідомив жахливі речі. Мати, яка до нестями кохала свою дочку, померла. Лікар не міг пояснити цій дитини, що вона з жорстокістю зламала ребра, вирізла очі садовими ножицями та відрізала язик власній матері. Вона вже навіть не згадає, як її задовольняв звук зламаних хрустких кісток, їй не згадати на смак кров тіє, хто намагався захистити маленьку дитину від дурної спадщини. Лікар не знав, як сказати їй, що вона зійшла з розуму. З кожним днем, до кінця свого життя, Нова запевняла, що вона не могла вбити того, хто подарував їй життя. Але ніхто не слухав її, бо знали правду. Вона - загроза для всього світу.
