Холодний вітер увірвався всередену маленької кімнати. Громіздка купка паперу, яка лежала біля лептопу, вмить закружляла у танці.
Осінь в Блек-Колд-Пайн була до жаху мерзлою, проте суворий клімат та хвойний аромат вабив туристів. Паперовий вихор змусив Лолу відкрити очі. Робота, над якою вона старанно працювала, перетворилася в купу непотрібної макулатури. Бідна міс Доерті зробила велику помилку, коли вирішила спробувати писати на друкарській машинці свого батька.
Немов скривджена дитина вона надула губи і підійшла до відчинених навстіж вікон. Набравши повітря в легені, вона була готова висловити проклятому вітру все, що у неї накопичилося за кілька днів виснажливої роботи. Але раптом вона завмерла з відкритим ротом. Її обличчя виражало здивування, подібно до того, коли дитина вперше вивчає новий для нього світ. Тут не було нічого незвичайного. Всього лише ранкове небо, забарвлене в ніжно-ліловий колір, пір'яні хмари, які заворожували своїм далеким тяжінням. Лола побачила все це ніби вперше. Немов до цього вона була в коконі, де не було нічого, крім вигаданих нею світів.
Кімната поступово наповнилася золотим сяйвом, як тільки сонце встало з-за обрію. Сонячні промені зігрівали бліду шкіру. Вони ніжно торкалися її щік, які вкрилися легким рум'янцем. Дівчину переповнювали дивні різнокольорові емоції. Різко схопившись, вона в метушні почала збирати розкиданий папір. Поки пустотливий вітер грав з фіранками, з кімнати Лоли долинали звуки друкарської машинки. Різнокольорові емоції залишили свій слід на папері.
