Двері під сходами

Дачний будинок виглядав зовсім не так, як його уявляли друзі Макса. Він відрізнявся від інших хоча б тим, що не був занедбаним та старим, як решта домівок у цьому селі. Батьки Макса купили цю дачу ще в жовтні того року. Навіть ремонт не довелося робити: всередині будинок був таким же бездоганним, як і зовні. Дача дісталася батькам хлопця напрочуд більш менш дешево – вона продавалася терміново і від хазяїна, якому потрібно було скоріше її продати майбутнім власникам, тому й ціна виявилася достатньо смішною.

Дача як дача. Невелика, панельна, двоповерхова. Щоправда, стоїть на відшибі. До перших сусідів триста метрів йти. Зате гай та озеро близько, а траса навпаки далеко, та це й добре. Ніяких зайвих звуків від машин та ніякого забрудненого повітря.

Невисокий бетонний паркан відокремлював дачу від гаю. Навряд чи там водилися дикі звірі, які могли б нашкодити, проте паркан завжди має бути. Хоча б для вигляду.

Макс піднявся по трьом сходам вгору і відразу ж уперся у вузькі дерев'яні двері. Ґанок був невеликим – майже ніде розвернутися. По обидві сторони від входу стояло по декілька лавок – оце і весь ґанок. З однієї сторони, якось незатишно, а з іншої – нічого зайвого.

— Ну, що там? Довго нам ще тут стояти? — подав голос Влад. — Тільки не кажи, що ти забув ключі.

— Ні, — мовив Макс, виходячи зі своїх думок, — просто замислився.

— Давай скоріше, — позіхнула Настя, крутячи в руках мобільний телефон, — мені треба поставити смартфон на зарядку. Мама, мабуть, вже сотню разів дзвонила.

Макс дістав з кишені ключі й нарешті відкрив двері.

— В мене до вас є лише одне прохання, — сказав Макс, повернувшись обличчям до друзів, — у домі не палити і не смітити.

— Це цілих два прохання, — посміхнулася Аліна – наймолодша серед усієї компанії. Минулого тижня їй виповнилося вісімнадцять.

Макс широко відкрив двері і трохи відійшов у бік, пропускаючи вперед своїх друзів. Повсюди були світлі пастельні кольори: білі шпалери, бежевий паркет, світло-коричневі меблі... Дача зовсім не відповідала ціні, за яку її придбали. Усе виглядало занадто дорого та по-європейськи. Такі будинки не дістаються майже задарма, навіть у тому випадку, коли їх потрібно продати терміново.