Роман Коляда
Нервів більше нема,
Наплели маскувальних сіток.
Потойбіччя пролізло у світ
Пекельними покручами і сиренами.
Все це, Господи, може і смішно,
Але якось дуже не ок.
Ми осилимо, знаю.
Нострадамус вже курить бамбук,
Набитий своїми катренами.
Молитов не забракне,
До сліз додамо пінопласт.
Коктейлю цього запашного,
Здається, весь світ запалити вистачить.
Та не здасться ніхто,
І нікого нікому не здасть
Бо не вмерла й не вмре,
Бо житиме вічно країна,
У Бога, у мову, у себе і армію вірячи.
Обійняти б тебе,
Крізь цю темінь, безвістя, бої.
Понад трассерів розчерки
Й запаху смерті раптової понад.
Дочекались нарешті весни,
Перемогу здобудем самі
І роздивимось добре
Як орди в багатті пекельнім
Безпомічно й тупо тонуть.
Знову ми проростем,
Крізь руїни і кіптяву стін
Крізь пісок блокпостів,
Крізь години нічного жаху.
Пахне маслом старенький АК,
А Господь вже гойдає дзвін
Поховальний над тими,
Що йшли із мечем
І що йдуть легіонами на...
