Стояла холодна осіння ніч. Сильний вітер безжально крутив у повітрв пасмами мокрого снігу, ліхтарі жалібно боимали на темних вулицях, а рідкісні пішоходи поспішали до своїх домівок, щоб сховатися від негоди.
З воріт великого чотиповеохового будинку вибігла дівчинка, закутана з головою в теплу байкову хустку(яка мало захищала її від холоду та вологості). Дівчинко прожогом кинулася вздовш вулиці, до напрямку аптеки.
Добігши, дівчинка вивільнила з-під хустки ручку і з усієї сили стала стукати у двері.
Але на її стукіт ніхто не виходив, і, незважаючи на удари маленької ручки, все було, як раніше, тихо й спокійно з дверима.
"Господи, що ж робити? Адже якщо мене не почують в аптеці, мама залишеться без ліків! А їй так погано ночами, якщо вона не випє ліки що приписав лікар!..."
Дівчинка ще сельніше почала бити кулачками у двері.
Зусилля її не пропали даремно. За дверима почулося шльопання черевиків, клацнув замок, і перед дівчинкою став згорблений старик-аптекар з з сердитим заспаним обличчям.
-Що трапилось? Що таке? Навіщо так відчайдушньо стукаєш у двері, коли дзвінок є? - сердито накричав він. - І хто ж так пізно приходить до аптеки? Ночами спати треба, а не турбувати людей. І вдень і вночі не дають спокою!
- Ах, пробачте пане аптекарю, моя мама дуже хвора, вона весь час кашляє. Годину тому в неї закінчилися ліки. А їй треба приймати їх неодминно, інакше стан її погіршеться за ніч. Згляньтесь, будь ласка, і зробіть мікстуру. Благаю Вас! Ось вам рецепт. Не відмовте добрий пане аптекарю, приготуйте, будь ласка, ліки, хоча тепер і пізно.
Ніжний голосок дитини ,повний благання, напевно, розчулив старого аптекаря. Він підніс до очей рецепт, і прочитав його при світлі ліхтаря.
-Гаразд. Лвки через годину будуть готові, увійди сюди до аптеки і почекай.
-Дякую вам! - радісно мовила дівчинка - але не турбуйтесь, будь ласка, я можу почекати й на ґанку. -Ну, ну дурненька - ласкаво промовив старий - бачиш яка негода! Зайди, обігрійся. А я тим часом приготую тобі мекстуру... Ось і ще когось Бог несе сюди.
Дійсно хвилин за дві на ґанок аптеки входив новий відвідувач, закутаний у теплу шубу, у високій хутряній шапці.
-Здраствуйте, Антоне Карловичу!- промовив відвідувач,- будьте ласкаві, відпустіть мені каспрової олії. Мій павлик знову об'ївся й захворів.
-Ах, це ви, Павле Івановичу! - люб'язно вимовив аптекар. - що ж це знову сталося з вашим Павликом? Минулого тижня у нього боліли зуби, три дні тому ви приходили по лікі від шлунка, й сьогодні знову! Справді, можна подумати що ваш синок боліє так часто лише для того, що якомога більше замовлень доставляти моїй аптеці-додав старий
-Так, мій Павлик дійсно дуже часто хворіє,-зітхнув відвідувач - А це що за гарненьке малятко? - несподівано вигукнув він, подивившись на дівчинку, що сиділа в дальньом кутку кімнати.
Велика незграбна хустка сповзла тепер з її голівки, і чудове золотисте волося пишними локонами спадало їй на плечі. Бліде й хцденьке личко було дивовижно лагідним і ласкавим, а очі - великими й виразними.
Вона й справді була гарненька й мимоволі привертала увагу.
-Чому, серденько, ти так пізно пішла по лікі? Напевно захворів хто небуть з твоїх рідних?- ласкаво звернувся до дівчинки пан.
-Моя мама дуже хвора, а її ліки закінчилися- відповіла дівчинка
-А хіба не можна було кого-небуть іншого послати по лічи, в таку негоду?- продовжував питати незнайомець
-У нас нікого іншого немає: ми живемо в двох з мамою- відповіла дівчина
-Ну то це інша справа,-зауважив той, неперестаючи пильно розглядати дівчинку.
- Славна дівчинка,- звернувся він до аптекаря - от кому бути Попелюшкою, Сплячою красунею або Червоною Шапочкою! Чи не так, Антоне Карловичу?
-Цілком з вами згоден-підтвердив аптекар- Я навіть переконаний, що вона була б кращою Попелюшкою, ніж ваша злюща Ведрина
-Так! Ведрина негодиться більше в Попелюшки. Я давно шукаю ,ким її замінити. Вона вже настількі виросла що не поміщається в карету, на якій Попелюшка має їхати на бал. А ще вона доставляє багато клопот нам із дружиною. Постійно вередує, до того ж, ображає Павлика.
-Тпк, ваша Ведрина негідне дівчисько!
-Так, абсолютнл всі скаржуться на неї.
Потім він знову повернувся до дівчинки
-А з тебе вийшла б чудова Попелюшка,Білоснішка і т.д. Я в цьому переконаний
Дівчинку дуже бентежив погляд незнайомця. Тому вона зраділа коли принесли лікі.
В душі дівчинка дуже дмвувалася тому ,що незнайомець знайшов у ній подібність до Попелюшки, Білоснішки і т.д.
Вона знала, що Попелюшка, Білосніжка- казковіп персонажі. Але чому чюжий незнайомий пан говорить їй про те, що вона може бути однією з цих героїнь?
Дівчинка, яка до цієї хвилини ніяковіла під поглядом незнайомця, відразу засяяла, почувши про його бажання допомогти хворій мамі. Вона ласкаво попрощалася з ним, ще раз подякувала аптекарю, і побігла додому, де на неї чекала її мати.
