Стояла темна ніч. Повня освітлювала башти червоного замку.
Вона підводила очі чорним перед мутним дзеркалом в своїй невеличкій кімнатці. Очі - єдине, що вона показувала світові. Нижня частина обличчя була закрита безліччу золотих монеток, що вона заробила, в поєдинках на далекому Браавосі. Ця золота пов'язка - єдине її багатство. Дівчина замазала срібні прядки в чорному волоссі сажею, накинула на них капюшон чорної як і весь її одяг мантії, сховала за поясом кинджальчик і вийшла в коридор. Тихо, наче примара покрокувала в напрямку, що був їй знайомий. Ніким не помічена шугнула у маленькі сховані дверцята, що слугували одним з таємних ходів. Сюдою можна було вийти до бібліотеки. І саме туди їй було потрібно. Кожен таємний хід в цьому палаці був знайомий їй з дитинства більше ніж будь кому ще. Вона навіть склала карту, яку подарувала своєму кращому другові дуже багато років тому. Та карта певно вже розпалась на попіл. Та й добре. Їй не дуже хотілось щоб вона потрапила комусь до рук.
На розвітвлені вузеньких коридорів блимнула лампа. Дівчина злякано притислась до стіни. Монетки на пов'язці бряцнули, видаваючи її присутність.
-Хто тут?!- почувся суворий чоловічий голос.
Вона не поворухнулась. Здавалось, наче й недихала. Дідько! Треба було бути обачнішою!
Почулись тверді кроки в її сторону. Тікати було б дурістю. Лишалось сподіватись, що він не поверне за ріг і вирішить, що йому примарилось.
-Покажись!- крикнув зовсім поруч.
Лампа вже світила в стіну навпроти. Незнайомець завмер. Може таки піде своєю дорогою? Та як на зло він вискочив прямо перед нею. Схопив за горло та ще сильніше притис до стіни. Машинально дівчина вихопила кинджал і вправно приставила до горла нападника. В обличчя їй вдарило світло ліхтаря.
-Хто така?!- спитав одноокий чоловік, якого вона з важкістю могла роздивитись через сліпуче світло, але все одно впізнала.
-Принце Еймонд, не поводься як дикун. Прибери ту кляту лампу і забери від мене руки. - сказала здавлено.
-І дати тобі втекти? Відповідай!
-Та не втечу я, клятий йолоп. - сильніше надавила лезом йому на шкіру.
Він трохи відступив, відпускаючи її і зриваючи мантію з жіночої голови. Вона сховала зброю.
-Що ти тут забула?- спитав в неї прискіпливо, так і не роздивившись обличчя за пов'язкою. - звідки знаєш про ці коридори?
На момент він глянув на руку і помітив сліди сажі. Без слів швидко провів долонею по її волоссі і знову глянув. Сажі на шкірі побільшало.
Зустрівся з нею поглядом.
-Ні. - мотнув головою збентежено. - цього не може бути. Зніми пов'язку.
-Нащо? Я не буду цього робити. - фиркнула невдоволено дівчина.
-Я хочу переконатися що ти не та дівчина.
-А якщо та?
-Вона померла дитиною!- гаркнув принц і різким рухом зірвав золоті монетки з її лиця, жбурнувши на кам'яну підлогу.
Йому відкрився шрам, що тягнувся від нижньої щелепи до зовнішнього куточка зеленого ока.
На момент принц завмер, а потім схопив її за руку і потягнув в іншому напрямку, коридором що вів до його палат.
