"Чонін йде світлим, осяяним сонцем, парком. Повз нього проходять люди. Він зупиняється і відчуває, що його хтось міцно обійняв. Ян розвернувся і впізнав свою єдину і неповторну незнайоку, яку вважав своєю дівчиною.
Вона була світла, як день, а очі темні, як ніч. Її рожеві губки розтягнулися в світлій і сонячній усмішці. Сонце пускало на неї свої проміння, що здавалося, що вона випромінює це світло. Її приємний аромат притягував Чонін, наче хтось його зачарував.
Чонін потягнувся поцілувати дівчину. Його ніжні губки накрили її..."
Чонін протягнув свої губки і поцілував спину брата.
-ЧОНІН😳, - злякано скрикнув брат.
Хлопець прокинувся.
-Що?
-Що ти витворяєш?
-Що таке?
-Ти мою спину цілував.
-.😮...Вибач, - Чонін відвів погляд.
*задзвонив будильник*
-Могли б ще ж поспати цю хвилину. Збирайся в школу.
Чоніну знову наснився сон з цією прекрасною дівчиною. Вони не знайомі і ніколи не бачились. Хто знає чи вона взагалі існує? Але вона йому сниться вже дуже давно. Вона ніколи не називала свого імені. Вони навіть не розмовляли. Може це просто сон? Але ж чому ж тоді майже кожної ночі нова дія? Чонін відчуває, що закохався в дівчину, що йому просто приснилась.
Брат відвів його в школу.
-Я після школи тебе не зможу забрати. Сьогодні на роботі багато роботи. Підеш сам або з нашим сусідом. Але, щоб одразу після школи був удома! - розкомандувався старший. - Все, бувай, малий.
-Бувай.
Ян-старший пішов і Ян-менший трансформувався з доброго хлопчика на холодного і похмурого хлопця.
Чонін пішов до класу. І знову всі його оминають десятою дорогою. Звісно, він же ж не всміхається. Через це йому дуже самотньо.
Сьогодні в школі якась біда з розкладом. Уроки взагалі змішалися. Перший урок був третім, другий - першим і т.д.
Четвертий урок - малювання зробили першим.
Тема така легка і тупа, що її в садочку дають. Кінець семестру і навчального року. Вчителі зайняті.
-Діти, сьогоднішня ваша тема - це ваша мрія.
Чонін з радісттю намалював би дівчину зі сну, але трохи боявся думки оточуючих.
-Ян Чонін, чому ти не малюєш? - запитав вчитель, помітивши, що Чонін просто сидить.
-Я не маю мрії.
-Як це? Всі мають мрію, навіть я. Може ти боїшся її зобразити?
-Можливо. Моя мрія нездійсненна, бо це лише моя уява😔, - зітхнув Ян.
-А ти таки спробуй😉.
Чонін спробував намалювати хоч щось схоже на неї.
Урок закінчився дуже швидко, адже всі були зайняті.
*перерва*
-Дівчина? Ти мрієш про дівчину? - запитала однокласниця.
-Так. Але я не впевнений, що вона існує.
-Чому це😕?
-Вона мені приснилась.
-І ти полюбив її?
-Відчепися, Джі, - Чонін хотів знайти вихід з цієї розмови.
-😧...Ти до психолога ходив? Це ж не нормально.
-Я знаю. Відчепися від мене!
Вона відійшла від нього.
"От би вона ще комусь розказала" - ліг головою на парту Чонін: "А вона розкаже. Про мене, як про божевільного ще не говорили".
День пройшов тихо. Додому Чонін пішов сам. Прийшов, майже зробив уроки, як несподівано заснув(така книга була цікава).
"Чонін розплющив очі. Він лежав на колінах у дівчини, яка ніжно йому всміхалась. Дівчина ніжно поцілувала його в лоб. Чонін встав і сів біля дівчини.
Вони сиділи в тому ж парку. Ті самі люди, той самий сонячний день.
-Як тебе звуть? - запитав хлопець. "
Сон закінчився, Чонін прокинувся.
-Аа, я що ще й розмовляти можу?
-Уяви собі..років з трьох🙂, - ззаду почувся голос брата.
-Ти не на роботі?
-Взагаліто, я мав повернутися о дев'ятій. А зараз вже пів десятої. Ти чому не спиш?
-Я зачитався, - відповів Ян-менший.
-Моя натура. Я тільки книгу в руки беру, одразу засинаю😅.
Тієї ночі Чоніну дівчина не снилась. Він дуже засмутився і не розумів чому так.
Хлопець попросився погуляти. Він йшов дивним парком, тут він ніколи не був, але водночас він знає це місце.
-Це ж той парк, - оглянувся Чонін.
День був таким же сонячним і теплим, як у сні.
-Бережись!
Чонін не встиг відреагувати, як на нього наїхала якась дівчина. Він зловив її і придивився.
-Ти? - здивувався і зрадів Ян.
-Ти?
-Невже ми зустрілись?
-Сама не вірю.
Хлопець тримав її, адже вона була на роликах і могла поїхати з цього горба на якому вони стояли.
-Давай знайомитись. Я Карін.
-Я Чонін.
Вони довго дивились один на одного.
-Ти ще прекрасніша ніж у сні.
Вона сяяла ще сильніше, а усмішка була ще гарнішою.
Чонін наблизився до неї, щоб поцілувати. Карін не заперечувала, адже сама давно мріяла про поцілунок.
Їх губи наблизились і ніжно торкнулись один одного. Це їх перший, але який же ніжний, солодкий і довгоочікуваний поцілунок.
-Я кохаю тебе, - тихо сказав Чонін.
-І я тебе кохаю.
-------------------------------------------------------------------------------------------
----------------------------------------------
К І Н Е Ц Ь !
