Детективи з Яспісу

II.

Лемар Шпіц встиг дійти до самого кінця вулиці — Дрейк помітив його, коли той уже зупинився на перехресті поруч зі світлофором. Впізнати хлопця вдалося дуже легко — на ньому була та сама яскраво-жовта шапка з червоним орнаментом і помпоном, яку він носив за їх останньої зустрічі. Одного погляду на неї було достатньо, щоб у душі знову неприємним вогником спалахнув жаль, якого Дрейк довго і вперто позбавлявся. Він вилаявся і помчав вулицею з усією своєю швидкістю.

Йому пощастило — червоний на світлофорі тільки-но спалахнув, і цим подарував цілу хвилину фори. Дрейк прискорився, ловко лавіруючи між перехожими. Казус виник лише зі старою жінкою — вона раптово вийшла з магазину поруч, і Дрейк ледь у неї не врізався. Кинувши на жінку винуватий погляд, він забурмотів вибачення, а через секунду знов вилаявся, помітивши, як регулювальник змінює червоний колір на світлофорі жовтим. Бабуся у відповідь на це незадоволено насупилася, але Крістофу було все одно — він уже мчав далі.

— Привіт! — видихнув він, коли добіг, нарешті, до хлопця. І щоб вже точно — поклав руку йому на плече. Той, не очікуючи цього, здригнувся, помпон на його жовтій шапці кумедно підстрибнув. Швидко озирнувшись, Лемар подивився на Дрейка широко розплющеними сірими очима. А той, намагаючись заспокоїти подих (і нерви водночас), глибоко зітхнув:

— Фух, встиг ...
— Інспекторе... Дрейк...? — пробурмотів підліток тихенько. Дрейк кивнув і усміхнутися через задишку:
— Він самий. Ти хотів... побачитися зі мною? Я... у повному... твоєму... розпорядженні...

Хлопчик не відповів, лише здивовано оглядав Дрейка. Через секунд п'ять він опустив погляд, закусив губу і повільно кивнув.

***

— Вибирай, що хочеш, — сказав Дрейк, пропонуючи Лемару меню. Хлопець невпевнено зиркнув на прошиті товстою ниткою аркуші цупкого паперу, потім глянув на Дрейка. Той зрозумів усе без слів:

— Я заплачу, повертати не треба. Твоєму братові теж не скажу.

Дрейк вимовив все це спокійно, без зневаги у голосі, але й без надмірної ласкавості — і те, й інше однаково шкодило розмові. Досвід роботи у відділі злочинів серед молоді навчив: діти скоріше довіряють тим, хто розмовляє з ними на рівних, а не сюсюкає, наказує чи вимагає щось.

— Просто розслабся і вибери те, що хочеш, — обережно додав він. — Я нечасто таке пропоную, повір.