Татусі і дракони

Епілог

— Я не буду вас чекати.

Юнгі заявляє це максимально прямолінійно і, підмітаючи своїм хвостом підлогу, несеться в кімнату. Чекає кілька хвилин і таки висовує ніс у коридор. Хосок, послизаючись на свіжовимитій підлозі, мчить до нього, на ходу покриваючись різнокольоровими цятками. Юнгі тут же влаштовується на дивані, згортається на ньому в клубок, і тільки кінчик хвоста, що постукує об підлогу, видає його роздратування. Хосок винувато рожевіє, тикається носом йому в шию і влаштовується на підлозі поруч.

Намджун забігає наступним – у зубах відро попкорну, який розсипається по всій кімнаті, поки він добігає до свого місця. Юнгі спостерігає за тим, як він крутиться на підлозі поруч із Хосоком, втоптуючи собі підлогу і ледь не збиваючи нещасливе відро. Хосок встигає втримати відро від фатального падіння, і Намджун заспокоюється рівно в той момент, коли хвіст Юнгі починає нервово смикатися з одного боку в інший.

— Давайте дивитися без них.

Юнгі говорить абсолютно безапеляційно і шипить, коли Намджун відбирає в нього пульт з-під лапи.

— Ні, ми почекаємо.

Раз Намджун сказав чекати, то всі чекають. У мовчанні. Тук-тук-тук – постукує об бортик дивана хвіст Юнгі.

— Вони там стовідсотково спарюються, - видає він через кілька хвилин. – Їм не до серіалів.

— От і нехай спарюються... – мудро розмірковує Хосок. – А ми почекаємо.

— Що ви знову заладили...

Чонгук заходить у кімнату в обнімку з іще одним відром попкорну і влаштовується біля Юнгі, який прихильно вкладає свою голову на чонгукові коліна.

— Вмикай уже, - бурчить він. – Ми два роки чекали. Уже весь сезон вийшов, усі подивилися, а ми ні.

— І хто в цьому винен?

— Ти. Це ж ти відрубав нам інтернет.

Чонгук закочує очі і вмикає серію рівно в той момент, коли Техьон залітає в кімнату, підхоплює негайно побілілого від несподіванки Хосока на руки та плюхається поруч із Чонгуком на диван.

Техьон піднімає дракона на руках, і той радісно стукає хвостом по підлокітнику дивана. Його тут же чмокають у ніс, згрібають в оберемок і влаштовують на руках зручніше.

— Намджуне, вмикай.

***

Шість серій потому

***

— Усе-таки добре, що ми Дейєнеріс не покликали, - шепоче на вухо Хосоку Юнгі, — Таргарієни, від них усього можна очікувати.

Хосок киває, дивлячись на екран з-під лапи.

— А я казав, що Техьон краще, - сонно позіхає Намджун.

Дракони повертають голови: на дивані, під звуки останньої серії «Гри престолів» сопе Чонгук, поклавши кошлату, розпатлану голову на плече Техьону. Техьон зітхає уві сні, притягує Чонгука ближче, обіймаючи його всіма руками і ногами, і посміхається. Такий домашній, уже давно свій, рідний і трішки дурний.

— Звісно, краще. Хіба могло б бути інакше?

Дракони самі вимикають телевізор і розповзаються спати по своїх кімнатах, залишаючи Техьона з Чонгуком удвох.

— Чонгук-а, - сонно бурмоче Техьон. – А коли ми скажемо, що твої батьки заповідали шукати їм по драконисі для продовження роду і відвезти для цього в Америку?

— Ніколи, хьон, - крізь сон відгукується Чонгук. – Давай скажемо їм ні-ко-ли...

Можливо, коли-небудь він передумає. Але тоді це буде вже зовсім інша історія.