заключи мене в свої обійми
і ніколи більш не відпускай –
після війни.
я буду плакати довго,
але навіть не заспокоюй,
не треба.
у тому, щоб поплакати ж іноді є потреба?
можливо скажеш на вухо
якесь заспокійливе слово
(навряд чи допоможе –
я знаю себе)
і простоїмо або просидимо
кілька годин у обіймах,
я знаю, що не відпустимо один одного,
та залишу багато поцілунків на твоїх вустах.
я сумую за тобою, дійсно сумую
і кожного дня все сильніше й сильніше
але точно знаю,
ми зустрінемось ще,
не один раз, і не два
моє серденько, буду відверта
кохаю з кожним днем все палкіше
та побачити хочу вже якомога скоріше.
