Кохання, дружба,зрада,війна- все це навалилося на хрупкі плечі дикої відьми Емілі Норстон . Чи витримає вона всі випробування далі? Давайте спостерігати за її пригодами ,разом.
Я прокинулась із співом мого улюбленого жайворонка ,який назвав себе Жаном: -Емілі, вставай!Тебе чекає нове життя. Він то ПРОСПІВАВ. У Жана доволі дивна манера видобування звуку. -Привіт, Жане, вже біжу. Дякую , що розбудив . -Про-о-оошу.-іноді мене так дістає його спів, що хочеться придушити птаха подушкою . Я прийняла душ і зайшла в гардеробну. Я довго вагалася з вибором одягу в свій перший день в реальному житті. Я зупинила свій вибір на темно-фіолетофому платті до колін без рукавів з тоненьким чорним поясом. Ззаду воно було з чорного щільного мережива ,яке спускалося шлейфом майже до гомілок. До плаття я взула чорні лодочки . Порившись у маминих прикрасах я помітила неймовірну підвіску. Це був хвіст лисиці,зроблений з аметисту і бісеру .
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Я обережно доторкнулась до неї. Раптом підвіска засвітилась з вражаючею силою. Я здивовано зажмурилась, та коли знов відкрила очі , таємничого світіння не було. Може,мені здалося?... Я вже майже вийшла з лісу. Лишилось лише проминути озеро. Але я була б не я , якби від нервів не заплуталася в своїх ногах... Коротше, я полетіла у воду. На щастя , озеро було чистим . Я збиралася випливати на поверхню, як підвіска знову засвітилася й потягнула мене на дно. Я намагалася чинити опір , але медальйон виявився сильнішим . В очах почало темніти.. Раптом хтось витягнув мене на поверхню. Я закашлялася і відкрила очі. Мене хтось штовхав до берега. Незабаром я відчула під ногами дно . Я вийшла на похилий спуск озера і знесилено впала на траву.
-Ей , ти як?-до мене звернувся мелодійний хлопчачийголос. Я підняла голову і побачила високого ,стрункого, повністю мокрого брюнета з очима кольору.... Навіть не знаю. Хоча ні . Він віддалено нагадує топаз. Одягнений він був у чорні джинси і білу футболку, через яку просвічувався ідеальний торс. Неподалік лежала чорна шкіряна куртка
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
-Ау! Земля викликає утопленицю!- хлопець пощьолкав пальцями перед моїм обличчям. - Невже я на стільки гарний , що ти закохалась в мене з першого погляду?
- В зарозумілих ідіотів я не маю звички закодувати-я нагло посміхнулась- Але дякую, що врятував. - Ну не міг же я пройти повз. До речі , я Ден. -А я Емілі .Приємно познайомитися. -Ти напевно , в найблищу школу йшла? -Ага. -То пішли разом. Заодно й висохнемо. -Пішли.
