Сон. Частина 2

Герой прокидається дуже рано від смертоносного холоду, в той час, коли ще тільки сонце встає. Він оглядає кімнати, які з гладкого дерева в стилі фінського мінімалізму та повністю промерзли, що ледь покриті льодом. Герой не пам'ятає, чи жив з ним хтось, чи була в нього дівчина, чи ні. Він згадує лише те, що його дядько, тітка та дві молодші сестри колись жили в схожому будинку, але зараз все не зрозуміло і він ніби в іншій реальності.

Одягнувшись в найтепліші плащові практично призначені для Арктики зимові речі, герой виходить зі свого двоповерхового будинку. Подвір'я здавалося досить незнайомим та чужим. Оглядаючись на нього, герой помічає вдалині чорний розлом в атмосфері, схожий на тріщину в склі. Ніби цей світ знаходиться в чомусь схожому на скляну іграшку з дитинства, яку потрібно трясти, щоб в ній сипався сніг.

В той же момент герой відчуває, що його повністю контролює якась темна сутність, яку неможливо описати словами. Це відчуття сповнює його душу та змушує відчувати біль, який важко передати словами. Герой намагається візуалізувати цю сутність, але з кожною спробою стає все гірше, і він ризикує втратити свій розум.

Той чорний розлом, що був помічений героєм, здається дедалі більшим та ближчим. Що більше герой його роздивляється, то більше розуміє, що це не звичайний розлом в атмосфері, а щось набагато складніше. Його тіло починає хитатися від холоду та страху. Він відчуває, що знаходиться в якомусь надзвичайному місці, де правила фізики, логіки та розуму перестають існувати.

Раптово, герой відчуває на своєму обличчі дивний подих, наче хтось стежить за ним. Він обертається, але нічого не бачить. Збентежений, герой прискорює крок, прагнучи якомога швидше вийти з цього місця. Однак, його спроби марні. Темна і холодна істота, що контролює його, зараз теж стає сильнішою. Герой починає боятися, що він може втратити контроль над своїм тілом та розумом, що зможе вплинути на його дії та рішення. Він зупиняється та намагається зібратися з думками, але його розум здається дезорієнтованим.

Темний розлом, що був раніше на далекій відстані, тепер знаходиться поруч, навіть можна сказати, що герой стоїть на межі цієї розломленої області. Він не може втекти від цього місця, і тому змушений продовжувати свою прогулянку. Напруженість та страх переповнюють його, а серце б'ється так швидко, що здається, воно може вилетіти з грудей.