Моя жага до життя

2.Випадковість?

«Ну і ну, яка в мене добра сестра» - думав брюнет.

- Зачекай... - стомлено сказав він і протягнув складену парасольку.

Помітивши, що на дівчині немає маски, що була він трішки був зачарований хоча обличчя толком і не побачив.

- Дякую але...

- Просто візьми, можеш не повертати! – промовив брюнет і вклав у її руку зонтик.

Коли він взяв її руку то с під куртки виглядав синець. Взявши той нещасний зонтик дівчина забрала руку і прикрила рукавом.

- Дякую – проговорила вона і, як швидше пішла.
Вона надіялась, що він нічого не помітив.

                                                     ***

Коли тримав її руку то помітив синець але Стефані відразу забрала руку і пішла. Тепер я почав догадуватися але може це випадково десь? Але чому тоді її рука тремтіла?! Хах було багато запитань а відповідей не було. Добре, що хоча би парасольку взяла а то сестра мене вбила би якби вона не прийняла її.

  Але тут мені прийшла дурна ідея ну звичайно я пішов за нею. Не дурень? Правильно дурень!
Ну причина тому є. Два роки тому помер батько. В той день тато ні с сього виявив бажання провести мене і сестру до школи а по дорозі згадав, що забув гаманець вдома і попав у автокатастрофу. Я повинен був піти за ним але...

Спостерігаючи за нею вона і справді живе далеко від школи. А зупинилась Стефі перед будинком.

                                                       ***

Нарешті вдома хоча, як можна радіти тому, як батько був теж. Як тільки вона хотіла доторкнусь до ручки дверей вони відкрились і там був батько...
Здається він кудись поспішав але побачивши мене його обличчя перемінилося.

- Ах хто ж це?Це ж шльондра! – суворо проговорив він.

Стефі хотіла скористатися і швидше втекти у дім але не обійшлося удару по обличчю.

- Тобі усміхнулася фортуна донечко , а то я би вибив би всю дурість із тебе – прошипів той і пішов не оглянувшись.

- Ай ти чого?!Із ума зійшла?! – закричав зі злістю чоловік, коли відчув удар від матері.

- Йди куди йшов і не муч мені дитину! – проговорила старенька і завела за руку брюнетку всередину.
 
На цей раз вона не втрималась і злість взяла верх. Як їй було стидно мати такого сина, а ось внучка скарб, як у такої людини є така хороша дитина.