Troca por ódio.

Give me what you fear.

Помешкання нагнітало своєю атмосферою. Стіни темні та надто величезні. Скрізь розкидані шибки і фарба, що обпала. Кімнати дихають пилом та страхом. Тут завжди похмуро, і завжди ллє, як із відра. Але Джісок знав, куди йшов.
Він намагався крокувати максимально тихо, але розумів, що його чують Вони.  Вони – це мешканці цього місця. Ті, хто не люблять підлітків, що невпинно бігають у пошуках адреналіну. Ненавидять коли сюди приходять за металобрухтом та рештою, що Джісок і всі інші називають просто сміттям.
Це будівля в далекій історії чийсь замок. Ночами вона здається ще й задушливою, ніби в ній хтось живе.
Джісок відчуває як Вони чіпають його по руках і ногах, дивляться йому прямо в очі і як намагаються відштовхнути чи то від бід, чи то від його порятунку. Їх не видно. Вони прозорі, невидимі і не страшні, тільки якщо ти прийшов сюди ща чимось страшніше. І Джісок прийшов саме за цим.

Квак Джісок – студент, що втомився жити у такому житті. Він не скоїв би самогубство. Не те, щоб він не хотів вчитися, навпаки, йому це подобається. Його дратує хлопець з його факультету, що постійно підколює за волосся та оцінки, хоча сам має такі самі. Буллінг Джісока продовжується і за межами університету. Десь у кафе, десь під час випадкової зустрічі, а іноді й "випадково" вдома у самого Джісока.
Булінг переростав в цькування, яке постійно перейшло в спосіб розважитися для всього факультету. Джісок намагався дати відсіч, виразку, і навіть бив у відповідь. Але він один. Цей хлопець зібрав свою дурну зграю, яка не давала Джісоку ступити на рівному місці. Вони переслідували його, і з мети «повеселитися» перейшли в «травити і насміхатися».

Ці невидимі істоти, що живуть усередині будинку та в його щілинах, зовсім не лякали хлопця. Він знав навіщо сюди прийшов, здогадувався, що буде і які будуть наслідки. Але його жоден з них не зупинив.
Його очі горіли ненавистю, губа розбита, а рука, мабуть, зовсім зламана. Джісок не любив імпульсивних рішень, але сам приймав саме такі.

Нарешті коридор закінчується і хлопець не відчуває Їхнього тиску на своїх грудях. Кімната, в яку він зайшов простора. У ній величезні вікна та такі ж величезні стіни та речі. Вона не виглядала такою розрухою як коридор, а навпаки, була надто чистою для давно занедбаної будівлі. Тут більше пахне старістю та вогкістю. Тут на підлозі щось схоже на килими, а столи вкриті величезним шаром пилу. Тут холодно, незважаючи на те, що зовсім немає віконних рам і на вулиці літо. Тут стає страшно і в грудях щось боляче стискується. «Я не передумав. Я не хочу це терпіти» – думає Джісок і проходить далі, зовсім не розуміючи чого чекати.
– Краще б ти передумав. – розноситься голос ща спиною. Хлопець, що стоїть, там виглядав незвичайно. У нього довге волосся по плечі, довге чорне пальто, хоча на вулиці зовсім спекотне літо і сам Джісок одягнений у білу футболку та джинси. «Дивак. І він той, хто мені потрібний?» Джісок потирає ніс і з-під чола дивиться на Нього. – Саме. Саме той, хто погодився б. Як ти хочеш його знищити?
– Перестань залазити у мою голову. – Джісок намагався не думати, адже будь-яка думка зараз може призвести до розірвання контракту. – Мені не важливо як. Що ти хочеш натомість?
– Вперше зустрічаю тих, хто не злякався і не втік. Навіть нудно трохи. – Він повільно попрямував у глиб кімнати, з обличчям сповненим жартів і глузувань. Ніби Джісок щойно розповів йому жарт, а Він його не зацінив.
– Нудно? Тобто для тебе відібрати у когось життя це просто нудно? – Джісок відчув, як злість взяла його повністю. Він швидко пішов слідом, і навіть замахнувся на Нього, але Той швидко вловив його руку, повернувши її сильно стиснув. На обличчі Джісока застигла гримаса болю, а в Його очах так само глузування і порожнеча. Вони надто близько, і Джісок може повністю розглянути Його обличчя.
– Так. Лише нудно. – Він відпустив руку Джісока і сів на старий стілець. Той виглядав так, ніби зараз розвалиться, але під Ним навіть не рипнув. Джісок на секунду завмер і йому здалося, що він розмовляє сам із собою. – Ну так що? Або вигадуєш інше покарання, або йдеш звідси.
Джісок зітхає. Він прийшов сюди з надією, що його прохання виконають відразу, а йому доводиться розважати якусь незрозумілу істоту.